Єдність принципів правового регулювання праці

Аналіз правових положень Кодексу Законів про Працю та інших законодавчих актів України дозволяє визначити такі принципи трудового права:

принцип свободи праці;

принцип рівноправності в галузі праці;

принцип договірного характеру праці;

принцип визначеності трудової функції;

принцип стабільності трудових відносин;

принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці;

принцип безпеки праці;

принцип участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю;

принцип свободи об’єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод;

принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання старості, при хворобі і у зв’язку з материнством;

Названі принципи лежать в основі правового регулювання усіх видів трудових відносин. Вони пронизують усе трудове право, є керівними положеннями чинного трудового законодавства.

Зміст принципів трудового права:

Принцип свободи праці. Свобода завжди полягає у можли-вості вибору поведінки. Свобода праці проявляється в добро-вільному, свідомому обранні конкретних форм застосування праці. При цьому повинні враховуватися особисті якості люди-ни: покликання, здатність, професійна підготовленість, освіта, а також суспільна потреба.

Свобода укладення трудового договору про роботу є кате-горією юридичною. Вона може бути реальною лише тоді, коли базується на праві на працю, яке проявляється в забезпече-ності зайнятості. Право на працю містить здатність до праці як основний момент, що забезпечує особі, яка шукає роботу, саме таку роботу. Об'єктом обов'язку, що випливає з права на пра-цю, є держава, а не суспільство. Предметом такої повинності держави є надання громадянину кваліфікованої роботи з опла-тою праці відповідно з її кількістю і якістю і не нижче встанов-леного державою мінімального розміру. В разі відсутності ро-боти виплачується грошова допомога. Ця допомога виплачується за рахунок тих, хто працює, сплачує податки, тобто за рахунок суспільства.

Як вже зазначалось, право на працю реалізується шляхом укладення трудового договору. Сутність цього договору поля-гає в тому, що це — угода, яка укладається працівником, про трудову діяльність, виконання ним роботи за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою. Встановлення трудової функції в договірному порядку свідчить про те, що конкретні форми застосування праці будь-якого працівника визначають-ся волею, вільним волевиявленням самого працівника і влас-ника або уповноваженого ним органу.

Для працівника свобода укладення трудового договору оз-начає повну можливість обирати собі місце і вид роботи з ура-хуванням власних інтересів, знань і намірів. Для підприємства свобода трудового договору означає можливість вибрати най-більш придатного працівника з точки зору ділових і кваліфіка-ційних якостей. Свобода працівника і свобода підприємства в трудових правовідносинах перебувають у постійному співвідно-шенні. При цьому кожна із сторін повинна сумлінно користу-ватися наданими їй правами.

Принцип рівноправності в галузі праці. В системі принципів, закріплених Конституцією України, важливе місце належить

рівності громадян. Рівноправність, що грунтується на суспільній рівності всіх людей, означає, що кожному члену суспільства надаються рівні з іншими його членами юридичні можливості. Для громадян із закону випливають і рівні права, і рівні обо-в'язки. Ніхто з членів суспільства не може мати чи добиватися для себе якихось переваг і привілеїв, як і звільнятися від вико-нання встановлених законом обов'язків.

Конституцією України, а також ст. 22 КЗпП не допускаєть-ся будь-яке пряме чи непряме обмеження прав або встанов-лення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, со-ціального і майнового статусу, расової та національної прина-лежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переко-нань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні гро-мадян, роду і характеру знань, місця проживання.

Але люди нерівні в здібностях використання наданих їм мож-ливостей. Саме це й обумовлює нерівність людей, коли при рівних умовах один може виконати роботу значно більшого обся-гу, ніж інший, і відповідно одержати більш високу винагороду.

Важливим чинником рівності є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і со-ціальному житті, усунення дискримінації в усіх аспектах тру-дової діяльності. Нерівність за ознакою статі обумовлена ма-теринською функцією жінки і фізіологічними особливостями її організму. Ці особливості визначають характер її обов'язків у побуті.

Урівняння жінки з чоловіком у суспільному виробництві зовсім не означає, що жінка повинна виконувати важку «чоло-вічу» роботу. Мова повинна йти не про рівність у продуктив-ності праці, тривалості роботи, розмірі оплати. Жінкам мають бути надані найбільш сприятливі умови для реалізації права на працю.

Рівність в наданні можливостей жінкам у порівнянні з чо-ловіками повинна забезпечити держава шляхом повного виз-нання в законодавстві і на практиці рівності тієї ролі, яку чо-ловіки і жінки виконують у суспільстві в поєднанні з сімейни-ми обов'язками. Але жодних змін від тих часів, коли щодня необхідно було дякувати партії та уряду за турботу, жінки Ук-раїни так і не дочекалися. Кабінет Міністрів України постано-вою від 28 липня 1992 р. № 431 затвердив довгострокову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материн-ства і дитинства. Хоча в цій постанові є розділи «Поліпшення становища жінок у сфері виробництва» та «Поліпшення умов життя сімей з дітьми. Підвищення престижу сім'ї», в ній не визначено системи пріоритетів, кінцевої і проміжних цілей, не передбачено фінансового та організаційного забезпечення. Тому жінки дуже вдало назвали цю постанову «торішнім букетом», сучасний світ, вважають вони,