про працю.
Стабільність трудових відносин забезпечується тим, що влас-ник або уповноважений ним орган може змінити умови трудо-вого договору лише за наявності на те згоди працівника, а розірвати трудовий договір — тільки за наявності підстав, пе-редбачених в законі. Зокрема, законодавчі акти про працю забороняють вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (ст.31 КЗпП); переведення працівника на іншу постійну роботу допускається тільки за його згодою (ст.32 КЗпП). З ініціативи власника або уповноважено-го ним органу розірвання трудового договору можливе тільки з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП. Будь-яке розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, не передбачених законом, є незаконним. При цьому обгрунтованість намагань власника або уповнова-женого ним органу розірвати трудовий договір підлягає попе-редньому контролю з боку профспілкової організації, членом якої є працівник (ст.43 КЗпП).
Забороняється звільнення з ініціативи власника або упов-новаженого ним органу вагітних жінок, матерів, які годують дітей, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'яз-ковим працевлаштуванням.
Таким чином, законодавство про працю України спрямо-ване на формування стабільних трудових відносин, а відповід-но — й на створення стабільних трудових колективів, що фор-муються з кваліфікованих працівників, які мають досвід роботи саме на даному підприємстві, в установі, організації.
Принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці. За-доволення матеріальних і духовних потреб здійснюється внас-лідок трудової діяльності. Тому особиста зацікавленість стано-вить собою об'єктивну необхідність більш повного забезпечення потреб людини за рахунок підвищення її особистих трудо-вих результатів.
Трудящі мають різні інтереси, які постійно зростають з роз-витком виробництва, науки, культури. Сукупність цих інтересів становить зацікавленість трудящих в одержанні такої кількості матеріальних благ, які б повністю задовольняли ці потреби. Але оскільки працівник здобуває кошти для життя завдяки своїй праці, у нього виникає низка нових інтересів, спрямованих на те, щоб краще організувати своє робоче місце, краще викорис-тати робочий час, поліпшити технологію, підвищити свою ква-ліфікацію тощо, що в кінцевому підсумку приводить до збільшення кількості продукції кращої якості і тим самим до більш повного задоволення своїх потреб.
Сукупність усіх інтересів, спрямованих на підвищення про-дуктивності праці, становить матеріальну зацікавленість у ре-зультатах своєї праці. По суті, вона є зацікавленістю в одер-жанні певної кількості матеріальних благ і в поєднанні з розпо-ділом за працею перетворюється в матеріальну зацікавленість в результатах своєї праці.
Контроль за мірою праці і мірою споживання здійснюється державою шляхом встановлення відповідних правових норм. Ці норми, з одного боку, забезпечують розподіл матеріальних благ відповідно до витраченої праці, а з другого — найбільш повно зацікавлюють працівника в результатах своєї праці.
Принцип безпеки праці. Будь-яка людська діяльність містить в собі певний ризик. Виробнича діяльність щодо ризику винят-ку не становить.
Безпека праці створює таку обстановку, в якій навіть най-вищі показники не можуть вважатись остаточними, оскільки йдеться про здоров'я і життя людей в процесі їх трудової діяль-ності. Темпи розвитку виробництва, нові агрегати, станки, інструменти, хімічна сировина постійно вносять істотні поправ-ки у виробничу обстановку, в якій працівник перебуває значну частину свого життя.
Створення безпечних умов праці вимагає значних матері-альних витрат. Загальна відповідальність за стан техніки безпе-ки і виробничої санітарії покладається на власників, керівників підприємств, установ і організацій. В свою чергу в правових нормах, посадових обов'язках інженерно-технічних працівників закріплюються їх обов'язки стежити за тим, щоб підлеглі їм
працівники дисципліновано використовували засоби індивіду-ального захисту, доглядали їх, дотримувались положень і пра-вил з техніки безпеки і виробничої санітарії, що діють на підприємстві. Знання приписів техніки безпеки і виробничої санітарії стають складовою частиною кваліфікаційних вимог.
Власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на влас-ників або уповноважених ними органів. Трудові колективи че-рез обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всіма працівниками приписів нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.
Принцип участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здійсненні контролю за додер-жанням законодавства про працю. Соціальні аспекти умов праці визначені організацією праці та її характером. Вони включають такі чинники, як режим роботи, її характер, що повторюється, роботу змінами, вночі тощо. При зростаючій швидкості і склад-ності виробничих процесів збільшується виробниче наванта-ження. Саме воно обумовлює потребу в постійному регулю-ванні умов праці.
Поняття умов праці не є однозначним. Воно містить ос-новні елементи трудової діяльності з точки зору її захисту. Пра-вове регулювання умов праці здійснюється централізованим і локальним методами. За допомогою локального регулювання конкретизується загальна норма з урахуванням специфіки кон-кретного підприємства.
Локальну нормотворчу діяльність по встановленню умов праці здійснює власник або уповноважений ним орган з учас-тю трудових колективів і профспілкових комітетів даного підприємства. Особливістю цих локальних актів є те, що прий-няті норми звернені не до конкретних, а до невизначених осіб, тобто до всіх і до кожного, хто працює на цьому підприємстві на відповідних роботах.
Локальні норми, що приймаються власником або уповно-важеним ним органом спільно чи за погодженням з представницьким органом трудового колективу, не можуть погіршувати становище працюючих у порівнянні з чинним законодавством про працю або суперечити цьому законодавству.
Умови праці на підприємстві встановлюються за допомо-гою