Тож з новою силою постає питання про забезпечення відпо-відних матеріальних гарантій громадянам, які внаслідок різних причин втратили можливість заробляти власною працею кош-ти для свого існування.

Проблему реформування правової бази соціального захисту населення можна вирішити шляхом накопичення страхових внесків, від розміру яких повинен залежати розмір матеріаль-ного забезпечення на надання соціальних послуг населенню з державного та місцевого бюджетів для громадян, які з об'єктив-них причин не спромоглися нагромадити належну пенсію на старість. Подібні системи досить успішно застосовуються в краї-нах Заходу.

Розділ ІІІ Диференціація правового регулювання праці.

Єдність принципів трудового права не виключає диференціацію у правовому регулюванні як окремих видів трудових відносин, так і різних сторін у середині даного виду трудових відносин.

Диференціація трудового законодавства, зокрема правового регулювання праці — це встановлені державою відмінності в змісті і обсязі прав та обов'язків суб'єктів трудових відносин на певних підставах.

Диференціація обумовлюється особливостями застосування праці в різних галузях народного господарства, в організації праці або характері виробництва. Саме диференціація при єдності принципів є однією з істотних рис правового регулювання праці в Україні.

Диференціація правового регулювання праці за категорія-ми працівників проводиться різними правовими способа-ми: шляхом включення в загальні законодавчі акти про працю спеціальних положень стосовно тільки певної групи праців-ників (наприклад, в КЗпП України є окремі глави "Праця жінок", "Праця молоді"), прийняття особливих нормативно-правових актів, що розповсюджуються тільки на ту або іншу категорію працівників (наприклад, постанова Кабінету Мініс-трів України від 11 серпня 1995 p. №648 "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах"; Рекомендації про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 p. №7 та ін.).

В окремих випадках — шляхом виключення можливості застосування деяких загальних норм законодавства про працю до певних категорій працівників (наприклад, на державних службовців не поширюється норма про заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку (ст. 11 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"), оскільки ст. 23 Закону України "Про державну службу" встановлений граничний вік перебування на державній службі — 60 років для чоловіків і 55 років для жінок (ці обмеження не поши-рюються на осіб, які обрані на виборні посади відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні")). Тобто мова йде не тільки про "позитивну" диференціацію (встановлення пільг, переваг, додаткових гарантій тощо), а й про "негативну" (встановлення деяких обмежень, вилучень з чинного законодавства про працю відносно окремих категорій працівників).

Диференціація виявляється у встановленні особливостей прийому і звільнення окремих категорій працівників, регу-лювання робочого часу і часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці; додаткових підстав припинення трудового до-говору, посиленні дисциплінарної і матеріальної відповідаль-ності та в інших особливостях.

Важливим є питання про критерії диференціації. Дифе-ренціація — це шлях або до пільг, або до обмежень, тому дуже важливо визначити її об'єктивні критерії. Так, B.I. Про-копенко називає такі критерії:

- відношення працівника до майна підприємства, установи, організації; національна при-належність засобів виробництва (майно підприємства);

- при-належність підприємства до державної форми власності;

- суспільна значущість трудової функції, що виконується пра-цівником;

- особливі природні географічні та геологічні умо-ви;

- умови підвищеного ризику для здоров'я;

- тривалість стро-ку дії трудового договору (тимчасова чи сезонна робота);

- можливість укладення контракту, коли це передбачено зако-ном;

- соціально-демографічні критерії (див. Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма "Консум", 1998. — С. 84).

Вважаємо, що цей перелік слід доповнити таким критерієм як особливий характер праці. Йдеться про особливості регулювання трудових відносин окремих кате-горій працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нер-вово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, та праців-ників з ненормованим робочим днем.

У той же час з цілого ряду причин виникає необхідність диференційованого підходу до регулювання трудових відносин. Така диференціація проводиться за допомогою прийняття спеці-альних нормативних актів, що поширюються тільки на певну групу працюючих, шляхом включення в загальні законодавчі акти про працю спеціальних положень, що відносяться лише до тієї чи іншої групи працівників, а також шляхом виключення можливості застосування окремих положень загального за-конодавства про працю до деяких категорій трудящих.

Диференціація трудового законодавства не суперечить ідеї соціальної рівності, оскільки встановлені відмінності у змісті та обсязі прав і обов'язків працівників та роботодавців мають своєю метою не створення привілеїв відповідним соціальним прошаркам, а досягнення більшої відповідності норм трудово-го права особливостям трудових відносин. Диференціація доз-воляє досягти більш реальної рівності у порівнянні з тією, що встановлюється загальним законодавством про працю, яке по-ширюється на всіх працюючих. Більш того, за деякими винят-ками сама диференціація виправдана саме тому, що вона спря-мована на встановлення такого рівня соціальної рівності, який вище за рівень, визначений принципом рівноправ'я. Саме це дозволяє вирівнювати соціальне становище певних соціальних груп, котрі за фактичними умовами праці або внаслідок інших обставин опинилися в соціально обмеженому стані.

Законодавство України використовує різні критерії дифе-ренціації правового регулювання праці. Це ставлення праців-ника до майна підприємства, установи, організації (в подаль-шому скорочено — підприємство); національна належність засобів виробництва (майна підприємства); належність під-приємства до державної (загальнодержавної) форми власності; суспільна значущість трудової функції, що виконується праців-ником; особливі природні географічні і геологічні умови; умо-ви підвищеного ризику для здоров'я; тривалість строку дії тру-дового договору (тимчасова чи сезонна робота); можливість укладення контракту, коли це передбачено законом; соціаль-но-демографічні критерії.

Ставлення