Звільнення з військової служби здійснюють в запас або у відставку. В запас звільняють осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі й за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час. У відставку звільняють осіб, що досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридат-ними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку. Військовослужбовці, які проходять служ-бу за контрактом (контракт припиняється, розривається), мо-жуть бути звільнені з військової служби у зв'язку з досягнен-ням граничного віку перебування на військовій службі — за віком; за станом здоров'я; у зв'язку зі скороченням штатів; після закінчення строку контракту; через сімейні обставини; за служ-бовою невідповідністю; у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; у зв'язку зі систематичним не-виконанням умов контракту військовослужбовцем чи коман-дуванням.

Законом встановлено граничний вік перебування в запасі й розряди запасу. Військовозобов'язаних за час перебування в запасі призивають на збори: навчальні (або перевірочні) та спеціальні. Військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також особи, яких військово-лікарські комісії визнали непридатними до військової служби, знімають із військового обліку й переводять у відставку.

4. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу

Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» передбачено відповідальність керівників, інших посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, винних у порушенні порядку військового обліку, допризовної підготовки, приписки до при-зовних дільниць, призову на дійсну військову службу, призо-ву на військову службу офіцерів запасу, проходження навчаль-них зборів (занять), мобілізаційної підготовки й мобілізацій-ної готовності, явки за викликом у військовий комісаріат, а також у вчиненні інших порушень законодавства про загаль-ний військовий обов'язок і військову службу.

Адміністративна відповідальність настає згідно із КпАП за: порушення правил військового обліку (ст. 210); умисне зіпсу-вання обліково-військових документів чи втрату їх з необереж-ності (ст. 211); неявку на виклик у військовий комісаріат (ст. 211і); неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підляга-ють приписці до призовних дільниць (ст. 2112); прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебува-ють на військовому обліку (ст. 2113); незабезпечення сповіщен-ня військовозобов'язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на пункти збору чи призовні дільниці (ст. 2114); несвоєчасне подання до-кументів, необхідних для ведення військового обліку військо-возобов'язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати (ст. 2115); неподання відомостей про військовозобов'язаних і призовників (ст. 2116).

Районні (міські) військові комісаріати зобов'язані під час проведення приписки до призовних дільниць, призову на дійсну військову службу офіцерів запасу та проходження нав-чальних зборів ознайомити громадян з їх правами та обов'язка-ми .

III Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гаран-тування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського поряд-ку; попередження, припинення злочинів та інших правопору-шень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування зло-чинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення ад-міністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.

До обов'язків міліції (як складової частини органів Міністерства внутрішніх справ України (МВС України) нале-жить участь у наданні соціальної та правової допомоги грома-дянам і сприяння в межах своєї компетенції державним орга-нам, підприємствам, установам і організаціям, незалежно від форм власності, в реалізації їх функцій.

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадсь-кого порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфе-ри завдань публічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини й грома-дянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних ад-міністрацій і органів місцевого самоврядування. В широкому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.

Сутність управління в галузі внутрішніх справ і його особ-ливість полягають у тому, що в процесі такого управління здійснюють безпосередню охорону прав і свобод громадян, а та-кож забезпечують громадський порядок і громадську безпеку.

Громадський порядок — це певна система відносин, належ-ний порядок, що склався в суспільстві, який відповідає інтересам держави та всіх її громадян. Це сукупність установлених у державі правил поведінки в громадських місцях, які регулю-ють правові, моральні та інші соціальні норми.

Під термінами «громадська безпека» й «громадський поря-док» взагалі розуміють певний позитивний стан, наявний у суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як для суспільства, так і для окремих громадян. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.

Якщо йдеться про громадську безпеку, то з погляду поняття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, тобто це система відно-син, яка складається в процесі запобігання й усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. В більш широкому ро-зумінні громадську безпеку можна визначити як стан, у якому громадян не позначено