порушення справи;

адміністративне розслідування;

розгляд справи та її вирішення;

перегляд постанови;

виконання постанови.

Слід зазначити, що в літературних джерелах трапляються й інші ва-ріанти вирішення питання про стадії провадження у справах про адмі-ністративні проступки.

Так, В. Юсупов виділяє в ньому сім стадій: 1) порушення справи; 2) збір і вивчення потрібної інформації; 3) попереднє вивчення матеріа-лів справи; 4) вибір норм права, що підлягають застосуванню; 5) розгляд справи органами, що правомочні приймати рішення; 6) розгляд скарг і прийняття кінцевого рішення; 7) виконання рішення у справі.

А. Коренєв вважає, що у цьому виді провадження п'ять стадій: 1) по-рушення справи; 2) з'ясування фактичних обставин; 3) розгляд справи; 4) винесення рішення у справі; 5) виконання рішення у справі.

Д. Бахрах пропонує чотири стадії: 1) адміністративне розслідування; 2) розгляд справи; 3) перегляд постанови; 4) виконання постанови.

Л. Коваль виділяв такі стадії: 1) адміністративне розслідування; 2) порушення справи; 3) розгляд та вирішення справи; 4) оскарження або перегляд; 5) виконання постанови.

Якщо уважно проаналізувати зазначене, то можна зробити висновок,' що відмінності у поглядах на стадії адміністративного процесу не мають принципового характеру, їх можна збільшувати, можна подрібнити на окремі дії, визначати основними чи допоміжними, по-різному називати тощо.Шринципово важливим є те, що стадії мають повно і точно відоб-ражати саму процедуру провадження, ті окремі дії чи операції, що здій-снюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм. Аналогіч-не становище є характерним не лише для провадження у справах про ад-міністративні правопорушення, а й для інших видів адміністративних проваджень.

5. Правові презумпції адміністративного процесу.

а) презумпція невинуватості.

Значення правових презумпцій адміністративного процесу зумов-лено визнанням в Україні людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю (частина перша ст. З Конституції України).

Дотримання презумпції невинуватості є од-ним із найважливіших принципів, що істотно впливає на правове становище громадянина в демократичному суспільстві.

Конституція України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості (ст. 62): «Особа вважається невину-ватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль-ним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь». По-ложення даної статті віднесено законодавцем до сфери кримінального примусу. Натомість сфера адміністративного примусу, по суті, зали-шається без конституційного визнання презумпції невинуватості.

Таке становище не є виправданим. Притягнення до адміністратив-ної (як і до дисциплінарної) відповідальності має для особи негативні наслідки, часто істотно впливаючи на її соціальний, майновий і мо-ральний стан. Навіть у випадках відносної незначущості застосовува-них санкцій притягнення до адміністративної відповідальності може стати підставою для серйозних моральних страждань. Ось чому не-обхідне поширення презумпції невинуватості на адміністративно-юрисдикційну сферу.

Істотною ознакою презумпції невинуватості є те, що ніхто не зо-бов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні протиправного діян-ня. З цього випливає, що обов'язок доводити вину особи покла-дається на обвинувача, тобто на органи та посадових осіб, які встано-вили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження в справі. Це означає також неможливість перекладання ініціативи в дослідженні всіх обставин справи на осіб, притягуваних до відпо-відальності на стадії розгляду справи, і обов'язковість дослідження всіх обставин справи стороною-ініціатором.

Проте не можна не брати до уваги бажання громадянина, залуче-ного до адміністративного процесу як особа, притягувана до відповідальності, самостійно брати участь у процесі встановлення об'єктивної істини в справі. У цьому виявляється не тільки природне бажання довести свою непричетність до вчинення правопорушення, а й активна громадянська позиція, прагнення допомогти виявити не-гативні прояви в діяльності окремих органів і посадових осіб з метою усунення недоліків, недопущення подібних ситуацій надалі щодо інших осіб. Тому активна позиція громадянина, котрий виступає в процесі як особа, притягувана до відповідальності, є своєрідним ка-талізатором процесу.

Отже, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення, проте має право це робити способами й у порядку, встановленими законом.

Ще однією ознакою, що характеризує презумпцію невинуватості, є віднесення права визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення до компетенції тільки уповноважених законом суб'єктів.

І якщо в кримінальному процесі таким суб'єктом визнано тільки суд, то в сфері адміністративного процесу при здійсненні юрис-дикційного провадження до числа цих суб'єктів, крім суду, належать різні органи й посадові особи. Вичерпний перелік їх міститься в главі 17 КпАП. Саме ця обставина підтверджує позицію законодавця щодо реальності й необхідності втілення в життя цієї важливої ознаки пре-зумпції невинуватості. Інакше кажучи, рішення в справі, ухвалене ор-ганом, не уповноваженим на те законом, слід безумовно визнавати незаконним, і відповідно жодних правових наслідків для громадяни-на, притягуваного до відповідальності, воно нести не може.

Презумпція невинуватості істотно впливає на об'єктивність, не-упередженість розгляду питання про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення на стадії розгляду і розв'язання справи по суті. Водночас ця презумпція повинна стати бар'єром для негативного ставлення до громадянина в інших суспільних відносинах у зв'язку з розглядом питання про його винуватість у вчиненні правопору-шення. Неприпустимо, щоб громадянина обмежували в його правах або застосовували щодо нього заходи негативного характеру до виз-нання його винним у скоєнні протиправного вчинку в установленому законом порядку. Так, не можна визнати правильним рішення про відрахування громадянина з вузу до винесення і набуття чинності по-станови компетентного органу про