Варто виділити таку ознаку презумпції невинуватості, як фіксація офіційного визнання вини особи у відповідному процесуальному доку-менті — постанові у справі про адміністративне правопорушення, яка набула чинності.

У зв'язку з цим постає закономірне питання: як діє презумпція не-винуватості в ситуації, якщо, наприклад, штраф стягується на місці вчинення правопорушення? Особливим тут є те, що відповідна поса-дова особа встановлює ознаки протиправного вчинку, тобто порушує провадження, і вона ж оперативно розглядає і розв'язує справу по суті. При цьому слід виходити з положення, згідно з яким у випадку, якщо особа заперечує накладення стягнення на місці, слід скласти протокол про адміністративне правопорушення. Тобто у цьому ви-падку громадянин сам вирішує, чи вважає він себе винним у вчиненні правопорушення і чітко усвідомлює наслідки: розгляд справи уповно важеним органом (посадовою особою) на підставі складеного прото-колу. Водночас щодо такої ситуації необхідно законодавчо закріпити обов'язок посадової особи роз'яснити громадянину його право запе-речувати стягнення й вимагати складання протоколу про адміністра-тивне правопорушення.

Загалом нормативне опосередкування презумпції невинуватості при розгляді справ про адміністративні правопорушення має фраг-ментарний, часто надто загальний характер. У зв'язку з цим виникла потреба у чіткішому законодавчому закріпленні основних вимог пре-зумпції невинуватості щодо як даного провадження, так й іншого ви-ду юрисдикційного провадження — дисциплінарного, оскільки наве-дені висновки повною мірою можна віднести й до нього.

Отже, щодо адміністративного процесу презумпцію невинува-тості слід визначити так: особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного або дисциплінарного проступку, доки її вина не бу-де доведена у передбаченому законом порядку і зафіксована постано-вою, що набула чинності, чи рішенням у справі.

Водночас важливо врахувати, що презумпція невинуватості відоб-ражає лише один із багатьох аспектів правового становища громадя-нина в адміністративному процесі. Адже, як уже зазначалося, поряд із провадженнями, що мають юрисдикційний характер, він включає про-вадження неюрисдикційного характеру. Тут в інтересах громадянина не менш важливою, ніж презумпція невинуватості, є інша презумпція — правомірності правової позиції громадянина.

б) презумпція правомірності правової позиції громадянина.

Ця презумпція найбільш характерна для провадження за скаргами громадян на рішен-ня, дії чи бездіяльність органів та посадових осіб. Ознаки даної презумпції полягають в наступному.

По-перше, правова позиція громадянина, котрий подає скаргу, має вважатися правомірною доти, доки інше не буде встановлено рішенням органу (посадової особи), компетентного розглядати скаргу по суті. Інакше кажучи, презюмується, що наявні підстави для подання скар-ги, конкретне право громадянина порушено конкретними діями або бездіяльністю певного органу або посадової особи, має місце пору-шення ними вимог правових норм.

По-друге, права й обов'язки щодо доведення правомірності право-вої позиції громадянина мають бути відповідно розподілені між ним і органом (посадовою особою), який розглядає скаргу, а також органом (посадовою особою), дії чи бездіяльність якого оскаржуються.

Обов'язок доведення фактів і обставин, які стали підставою для подання скарги, мають покладатися на орган (посадову особу), дії якого оскаржуються. Крім того, інтереси законності й об'єктивності ухвалення рішення щодо скарги вимагають певної ініціативи від ор-гану (посадової особи), який розглядає і розв'язує скаргу.

По-третє, рішення по скарзі не повинно грунтуватися на припу-щеннях, а всі сумніви щодо правомірності правової позиції громадянина мають тлумачитися на його користь.

Розглядувана презумпція зможе дисциплінувати діяльність чинов-ників усіх рівнів і сприяти попередженню порушень прав і свобод громадян з боку державних органів. Вона об'єктивно зумовлена і є не-обхідною вимогою, з урахуванням якої мають будуватися стосунки між громадянином та державою в особі її органів.

При здійсненні будь-яких інших адміністративних проваджень не-юрисдикційного характеру також необхідно виходити з презумпції пра-вомірності правової позиції громадянина. Але в них розглядувана пре-зумпція дещо втрачає своє значення, оскільки тут відсутній правовий спір (конфлікт).

Проте не можна зовсім заперечувати значущість такої презумпції в більшості неюрисдикційних адміністративних проваджень, її значен-ня зумовлено щонайменше двома факторами.

По-перше, суб'єктивне ставлення представника державного органу до громадянина має, безумовно, містити припущення про законність тих чи інших домагань останнього (наприклад, при розгляді заяв грома-дян).

По-друге, щодо «тягаря доведення» правомочності своєї позиції громадянином, представники державних органів мають бути орієнто-вані на мінімізацію зусиль громадян щодо одержання різної інформації, документів, необхідних для досягнення цілей того чи того проваджен-ня. Йдеться про те, що службовці не повинні обмежуватися формаль-ною вимогою щодо представлення громадянином тих чи тих доку-ментів, а, виходячи із ситуації, самостійно від імені відповідного ор-гану витребувати їх. Цим вони можуть реально допомогти громадяни-ну уникнути фізичних і моральних збитків, які практично завжди су-проводжують «боротьбу за довідку».

Втілення в життя розглянутих презумпцій адміністративного про-цесу сприятиме істотному поліпшенню правового регулювання адміністративно-процесуальних відносин.

Висновок

Адміністративний процес має велике значення для дотримання законності в управлінні, оскільки й можна забезпечити лише тоді, коли реалізація норм адміністративного матеріального права здійснюється з дотриманням юридичних приписів, що визначають порядок вчинення правозастосовних дій.

По-перше взятий в цілому процес є певним вираженням державно-владної діяльності, іншими словами, процес - це специфічний спосіб здійснення державної влади. Нерозривний зв'язок з державою - така одна з найважливіших властивостей процесу. Звичайно, процес передбачає участь у його здійсненні і громадських організацій, проте основу його становить саме діяльність компетентних державних органів.

Має місце тісний зв’язок усіх трьох видів процесу з такими формами діяльності держави, як судочинство і державне правління.

Зв’язок цей проявляється в тому. що судочинство як форма діяльності держави реалізується через кримінальний і цивільний процеси, а державне управління - через адміністративний процес. Форми діяльності держави в даному випадку виступають як явища первинні щодо відповідних різновидів процесу, і відповідно, особливості цих