Метод нормативного регулювання соціального забезпечення являє собою комбінацію імперативного і диспозитивного способів-прийомів регулювання.

Імперативному способу правового регулювання свойствен метод влади і підпорядкування, а диспозитивному - метод юридичної рівності. Диспозитивний метод регулювання знаходить своє втілення в такій різноманітності , як метод соціально-забезпечувальних вимог і предоставлень. Метод права соціального забезпечення використовує обоє ці способів у сполученні з іншими способами-прийомами регулювання: дозвіл, розпорядження, заборона.

Одним зі способів-прийомів правового регулювання суспільних відносин у соціальному забезпеченні є дозвіл. Він застосовується для регулювання поводження фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається можливість за своїм розсудом притязать на той чи інший вид соціального забезпечення на умовах, установлених законом. Використовуються і такі способи-прийоми, як розпорядження і заборона. Вони застосовуються, наприклад, при розподілі засобів Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування України. Законодавством заборонено використовувати ці засоби не по цільовому призначенню.

Метод права соціального забезпечення має і свої особливості. Громадянин як учасник відносин по соціальному забезпеченню наділяється не тільки галузевою правоздатністю, але і правом вимагати надання йому конкретного виду забезпечення, а орган соціального захисту населення зобов'язаний надати його на умовах, установлених законом. Це основна схема поводження учасників соціально-забезпечувальних відносин. Її відрізняє чітка правова формализованность поводження сторін, оскільки усі права й обов'язки суб'єктів правовідносин установлені законом і не можуть бути змінені угодою сторін. По загальному ж правилу органи соціального захисту населення, що призначають різні види забезпечення, тільки застосовують норми права, але самі їхній не встановлюють. У зазначених правовідносинах суб'єкти рівні в реалізації наданих їм прав і обов'язків, тому що між ними не установлюються відносини влади і підпорядкування. Обидві сторони* зобов'язані виконати вказівку закону. Рівність тут виявляється у виконанні волі законодавчої влади, що прагне за допомогою правового регулювання домогтися визначених цілей.

Динамічний розвиток права соціального забезпечення залежить від багатьох факторів, і насамперед від економічного потенціалу і зацікавленості держави в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.

необхідно відмежувати її від суміжних галузей, і насамперед від трудового, адміністративного і фінансового права.

Основна відмінність відносин, регульованих трудовим правом, від відносин, що складають предмет права соціального забезпечення, полягає в тому, що перші зв'язані з трудовою діяльністю людини в громадській організації праці (незалежно від форм власності і видів господарської діяльності); другі - із соціальним захистом, матеріальним забезпеченням і обслуговуванням контингенту непрацездатних громадян.

У трудових відносинах учасниками є працівник і роботодавець, а в соціальному забезпеченні - непрацездатний громадянин з однієї сторони й орган соціального захисту населення - з іншої.

Наявність трудового відношення чи в минулому чи в сьогоденні є, як правило, умовою реалізації права на матеріальне забезпечення, а також підставою установлення диференційованих розмірів забезпечення різних категорій працівників. Однак є види пенсій і посібників, що призначаються і виплачуються незалежно від трудових відносин громадян у минулому (соціальні пенсії).

Право соціального забезпечення стикається і з адміністративним правом з питань керування соціальним захистом населення. Так, через владні-організаційні відносини, регульовані адміністративним правом, визначається соціальна політика держави в області соціального забезпечення, видаються нормативні акти, що встановлюють умови, розмір і порядок надання забезпечення; визначаються джерела фінансування соціального забезпечення. Адміністративне право забезпечує організаційні зв'язки у відносинах по соціальному забезпеченню.

У числі галузей, що стикаються з правом соціального забезпечення, - фінансове право. Під эгиду його регулювання підпадає частина суспільних відносин, що складаються в процесі акумулювання і розподілу коштів , необхідних для соціального забезпечення. За допомогою норм фінансового права забезпечується функціонування фондів пенсійного забезпечення і соціального страхування. Зважуються розрахункові, кредитні, страхові й інші питання фінансового контролю за раціональним і ефективним використанням засобів по прямому цільовому призначенню. Дотримання і точне виконання фінансово-правових розпоряджень забезпечується шляхом застосування різних санкцій. Застосування норм фінансового права дозволяє виявити специфічні особливості й ознаки тієї предметної області, до якої вони причетні.

Право соціального забезпечення також зв'язане і взаємодіє з цивільним, сімейним і навіть карним правом. Усі залежить від того, під сферу якого юридичного режиму підпадає конкретна життєва обставина.

З'ясування загальних положень, що характеризують право соціального забезпечення як самостійну галузь права, має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Чітке представлення про юридичні ознаки даної галузі права сприяє розкриттю поняття, структури, форм і змісту соціального забезпечення.

ПРАВОВІ ФОРМИ І ВИДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Соціальне забезпечення виступає в декількох організаційно-правових формах і видах, що зв'язано зі специфікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони визначені Конституцією України, законодавством і характеризують соціальне забезпечення з зовнішньої сторони - з боку його організації.

В Україні існують наступні форми соціального забезпечення:

1) обов'язкове державне пенсійне страхування;

2) обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;

3) соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України;

4) забезпечення за рахунок засобів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, благодійних організацій і часток добровільних внесків громадян;

5) утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних і інших установах соціального призначення;

6) адресна соціальна допомога малозабезпеченим родинам, непрацездатним громадянам за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів;

7) недержавне пенсійне забезпечення громадян по договорах працівників з роботодавцями, недержавними пенсійними фондами і частками пенсійними системами.

Обов'язкове Державне пенсійне страхування являє собою здійснювану державою, Пенсійною фондом України, систему матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями посібниками, іншими видами забезпечення й обслуговування, передбаченими законодавством. Пенсійне страхування має державно-обов'язковий характер: кожне підприємство, установа, організація,