Торгова назва лікарського засобу як предмет судового спору

9 листопада 2004 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в касаційному порядку завершила розгляд справи № /311 за позовом компанії Байєр Акцієнгезельшафт до Міністерства охорони здоров’я України про визнання недійсними наказів Мінздраву України, тексти яких містили термін “аспірин” як загальновживану назву ацетилсаліцилової кислоти та препаратів на її основі з метою застереження хворих на алергію до аспірину людей. Як і Вищий господарський суд, Верховний Суд України не визнав законність проголошеної компанією “Байєр” монополії на частину медичної термінології, якою, зокрема, є слово “аспірин” і не допустив можливості завдання шкоди здоров’ю населення України внаслідок заміни в тексті наказу Міністерства охорони здоров’я України від 15 січня 2003 р. № і, відповідно, у нормативно-технічній документації загальновживаного поняття “аспірин” на термін “ацетилсаліцилова кислота”, що відомий лише спеціалістам.

Таким чином, була остаточно підтверджена правильність і обґрунтованість позиції Державного фармакологічного центру МОЗ України, – третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору – яку він відстоював на усіх етапах розгляду справи № /311.

Цей спір був одним з найбільш яскравих судових процесів щодо товарних знаків – назв лікарських засобів, що, безперечно, збагатили вітчизняну правозастосовчу практику, і на сьогодні є одним із небагатьох судових спорів, у ході розгляду яких була застосована система законодавчих актів України (включаючи спеціальне законодавство про лікарські засоби) у порядку їхньої ієрархії і наочно доведена дієвість принципу верховенства права. Також ця справа показова тим, що в ній був розглянутий і конкретизований цілий ряд положень матеріального і процесуального права.

І, напевно, головне – результат цього процесу цілком спростував існуючу думку про роль деяких суб’єктивних факторів у судочинстві, засновану часто на невиправданих амбіціях і обумовлену лише недостатньою компетентністю представників сторін, що програли.

Оскільки нова “аспіринова” історія на всіх етапах свого розвитку вже досить докладно висвітлювалась на сторінках провідних юридичних видань [И. Кириченко Аспирин: ХХІ век, новая история. // К.: “Юридическая практика”, № 13, 2004 г.; Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 25 мая 2004 года // К.: “Юридическая практика”, № , 2004г.; І. Григорьєв. І знову про аспірин. // К.: “Юридичний журнал”, № , 2004 р.], в цій статті ми торкнемося лише деяких її аспектів, а також найбільш цікавих моментів інших судових спорів, предметом яких були торгові марки – назви відомих лікарських засобів.

ДЕЯКІ СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ ВИРІШЕННЯ СУДОВИХ СПОРІВ ЩОДО ТОВАРНИХ ЗНАКІВ, ЩО Є ТОРГОВИМИ НАЗВАМИ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Систематизуючи найбільш яскраві приклади вітчизняної практики правозастосування у фармацевтичній галузі, слід зазначити, що ці справи є дуже різними за своїми обставинами та змістом позовних вимог. Проте їх поєднує те, що у ході їх розгляду було наочно доведено: торгові марки – назви лікарських засобів мають певну специфіку і, відповідно, їх правова охорона та захист вимагають адекватного підходу, заснованого на спеціальних знаннях в області хімії, фармакології та медицини.

Відповідно, для об’єктивного вирішення спору стосовно використання “фармацевтичних” торгових марок необхідно застосування спеціальних знань перш за все саме в цих галузях, і, крім норм законодавства про інтелектуальну власність – спеціального законодавства про лікарські засоби.

Треба зазначити, що ця точка зору не нова: відповідна законодавча та нормативна база країн ЄС і США побудована на розумінні потенційно фатальних наслідків неправомірно присвоєних торгових назв препаратів, у тому числі шляхом їх реєстрації як торгових марок. Вона постійно розвивається і передбачає комплексний підхід до створення та вибору нових назв, а також контролю за їх використанням, що ґрунтується на спеціальних знаннях у галузі хімії, фармакології та медицини.

Аналізуючи ж норми законодавства України з лікарських засобів та знаків для товарів і послуг, що встановлюють вимоги до експертизи торгових назв ліків (товарних знаків 5 класу Міжнародної класифікації товарів та послуг), слід зазначити, що вони не тільки не гармонізовані між собою, але й повною мірою не враховують високого ступеню ризику для здоров’я і життя пацієнтів, пов’язаного з можливістю помилки у виборі ліків, як при їх призначенні лікарем, так і при застосуванні з метою самолікування, обумовленою використанням оманливої торгової назви лікарського засобу, або нової назви відомого препарату замість усталеної (узвичаєної).

Якщо ж навести приклад реалізації цієї проблеми в країнах з більш досконалою правовою системою, то законодавчою базою США передбачено, що Бюро з патентів і торгових марок (PTO) здійснює реєстрацію торгових марок для лікарських препаратів, водночас Управління з контролю за продуктами і ліками (FDA) контролює використання таких марок. Це обумовлено тим, що через надзвичайно високий ступінь ризику в аспекті неправомірного використання певних торгових марок (питання життя і смерті пацієнтів), для них варто використовувати "доктрину підвищеного ступеня обережності" [http://www.fda.gov].

Повертаючись до основної теми цієї статті, слід зазначити, що конфліктні питання, пов’язані з використанням “фармацевтичних” торгових марок, які вирішуються у судовому порядку, можна розділити на дві основні групи: 1) питання про порушення прав на торгові марки (зокрема, про те, чи є знаки схожими настільки, що їх можна сплутати) та 2) питання, пов’язані з визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони.

Розгляд цих питань потребує застосування спеціальних знань, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, і для їх роз’яснення суд зазвичай призначає судову експертизу (експертної спеціальності 13.6 “дослідження, пов’язані з охороною