Однак 21 липня 2003 р. компанія Байєр Акцієнгезельшафт подала до Господарського суду м. Києва позовну заяву про визнання недійсним наказу Міністерства охорони здоров’я України від 3 лютого 2003 р. № у частині, що стосується перереєстрації лікарського засобу “Аспірин 325 мг” ВАТ “Концерн Стирол””. Оскільки на момент подачі позову в суд предмета для спору вже не було (про що ДФЦ МОЗ України поінформував компанію “Байєр АГ” по одержанні копії позовної заяви), і ситуація виглядала неоднозначно, 8 вересня 2003 р. позивач змінив свої позовні вимоги: тепер предметом судового розгляду (господарської справи № /311) стали ще два накази Мінздраву, що містили посилання на загальновідомі побічні ефекти аспірину, його протипоказання і взаємодію з іншими препаратами. Прохальна частина позову була мотивована тим, що “вказівка на алергію може призвести до погіршення репутації лікарського засобу позивача і приналежних йому товарних знаків”, а тому “така інформація шкодить іміджу товарного знаку “АСПІРИН” і його виробника”.

Оскільки вимоги компанії Байєр Акцієнгезельшафт істотно вийшли за рамки повноважень власника товарного знака і стосувалися вже не торгових назв лікарських препаратів інших виробників, а загальноприйнятої медичної термінології, що могло призвести до заподіяння шкоди здоров’ю пацієнтів, 17 вересня 2004 р. Державний фармакологічний центр МОЗ України подав заяву до Господарського суду м. Києва про вступ у справу № /311 як третя особа на стороні відповідача (Міністерства охорони здоров’я України) без самостійних вимог на предмет спору.

Як було детально висвітлено нами в попередніх статтях [Кириченко И.А. Аспирин: ХХІ век, новая история. // К.: “Юридическая практика”, № 13, 2004г.; Кириченко І.А. Як товарний знак мало не став вищою соціальною цінністю України. // – К.: Вісник фармакології та фармації, № 8/ 2004р.], у ході розгляду господарської справи № /311 Державним фармакологічним центром МОЗ України були представлені численні письмові пояснення з посиланнями на відповідні нормативні документи, довідкову і спеціальну літературу, а також інші інформаційні джерела (загальний обсяг представлених ДФЦ матеріалів склав більш 400 сторінок), що однозначно свідчили про те, що слово “аспірин” є не тільки невід’ємною частиною медичної термінології (тобто лексичною одиницею, характерною для медичної та фармацевтичної галузі), але і давно вже увійшло в загальне вживання як позначення жарознижуючого і протизапального засобу, стало частиною повсякденної мови і є видовим поняттям. Останній критерій з моменту становлення міжнародного законодавства про товарні знаки є абсолютною підставою для відмови у реєстрації товарного знака. Саме тому в таких без сумніву цивілізованих і розвинених країнах, як США, Великобританія Франція і Японія, фірмі "Байєр" було відмовлено в реєстрації торгової марки "аспірин".

Однак питання охороноздатності знаків для товарів і послуг "АСПИРИН" і "ASPIRIN" за свідоцтвами України №№ , 6456, 6457 і 6458 не було предметом судового спору і, відповідно, не розглядалося господарським судом.

21 листопада 2003 р. Господарський суд м. Києва виніс рішення про часткове задоволення позовних вимог власника знака “АСПИРИН”, а саме: “визнаний недійсним наказ Міністерства охорони здоров’я України № від  січня  р. у частині використання товарного знаку “аспірин”. Міністерство охорони здоров’я України зобов’язано внести зміни в наказ № від 15 січня  р., відповідно до яких змінити зазначене в ньому позначення “аспірин” на слова “ацетилсаліцилова кислота”.

Мотивувальна частина цього рішення заснована на пріоритетності права власності на товарний знак (права пацієнтів при цьому навіть не згадуються), норми Закону України “Про лікарські засоби” тлумачаться в розумінні Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” і наголошується, що державна реєстрація лікарського засобу повинна бути залежна від наявності свідоцтва на товарний знак. Також Господарський суд м. Києва фактично визнав, що між компанією-правовласником знака і Міністерством охорони здоров’я України існують конкурентні відносини, а МОЗ України є підприємницькою структурою, що порушила права суб’єкта підприємницької діяльності – власника свідоцтв України на знаки для товарів і послуг “АСПИРИН” / “ASPIRIN”.

При цьому, відповідно до вимог позивача, рішенням Господарського суду м. Києва наказ Міністерства охорони здоров’я України № від 15 січня 2001 р. був визнаний “діловою документацією”.

Також зазначеним рішенням визнано, що обов’язкова інформація про властивості і побічні ефекти певного лікарського засобу, зокрема лікарського засобу “аспірин”, підтверджена достовірними фактичними даними й описана в спеціальній літературі багатьох країн світу, є використанням товарного знака “АСПИРИН” у розумінні Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”.

Таким чином, рішенням Господарського суду м. Києва у справі №3 /311 процедуру державної реєстрації лікарських засобів, мета та порядок якої визначені Законом України “Про лікарські засоби” і підзаконними актами до нього, по суті визнано процедурою ліцензування в розумінні Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”.

Варто підкреслити, що це суперечить дійсності: в ієрархії нормативних актів чинного законодавства України обидва закони є спеціальними і кожен з них регулює правовідносини у своїй сфері. Саме на цьому наполягав у ході розгляду справи № /311 Державний фармакологічний центр, заявляючи клопотання про усебічне вивчення питання про правовий статус позначення “аспірин” у розумінні не тільки Закону про товарні знаки, але і з погляду законодавства про лікарські засоби, а також інших нормативних актів, і, відповідно, наслідки його заміни на інші позначення для здоров’я пацієнтів.

Однак Київський апеляційний господарський суд