Оскільки цим рішенням був поставлений під сумнів основний принцип Конституції України про те, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні вищою соціальною цінністю” (ст. Конституції України), а також показана ефемерність ст. Цивільного кодексу України про те, що “охорона здоров’я забезпечується системною діяльністю державних і інших організацій, передбаченою Конституцією України і законом”, Державний фармакологічний центр МОЗ України звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України на зазначені вище рішення Господарського суду м. Києва і постанову Київського апеляційного господарського суду, в якій детально проаналізував обставини справи № /311 і можливі наслідки задоволення позовних вимог власника знака “АСПИРИН”.

Зокрема, нами на підставі численних документальних доказів було доведено, що слово “аспірин” є частиною медичної термінології, функціональним призначенням якої є допомагати фахівцям (медичним і фармацевтичним працівникам) і споживачам орієнтуватися в складі лікарських засобів, їх дії, побічних ефектах і протипоказаннях.

Текст наказу Мінздраву України № , що оскаржувався, як і будь-якого іншого нормативного акту, був заснований на поняттях і термінології, прийнятих у даній області, зокрема в медичній і фармацевтичній. Використані в ньому терміни мають бути строго регламентовані і зрозумілі як медичному персоналу, так і пацієнтам. У противному випадку, може виникнути невизначеність і, відповідно, заподіяна шкода здоров’ю споживачам певних лікарських засобів.

Таким чином, використання в оскарженому наказі МОЗ України замість поняття “аспірин” нормативно невизначених термінів, невідомих широкому колу споживачів, створило б загрозу для здоров’я і життя населення України, тому що могли постраждати пацієнти з підвищеною чутливістю до аспірину, що завчасно не одержать життєво необхідну їм інформацію – тобто, наслідком задоволення позовних вимог компанії “Байєр Акцієнгезельшафт” (ФРН) могло бути нанесення шкоди здоров’ю населення України.

НЕ ВСІ БАЖАННЯ МАЮТЬ ВИПОВНЮВАТИСЯ

25 травня 2004 р. колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши касаційну скаргу Державного фармакологічного центра Міністерства охорони здоров’я України на рішення Господарського суду м. Києва від 21 листопада 2003 р. у справі № /311 і на постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р. у справі № /311 за позовом компанії “Байєр Акцієнгезельшафт” до Міністерства охорони здоров’я України про визнання недійсним наказу № , встановила, зокрема, таке.

“Всі препарати на основі аспірину по всьому світу мають однакові властивості та побічні ефекти, що підтверджено достовірними фактичними даними і описано в спеціальній літературі багатьох країн світу. Тобто, суду не доведено позивачем, чому вживання позначення "АСПІРИН" в негативному значенні може призвести до заподіяння шкоди діловій репутації позивача, отже не виникає ніякого сумніву те, що препарати під торговою маркою "АСПИРИН" та "ASPIRIN", які належать позивачу мають такі самі протипоказання.

Позначення "аспірин" ("аспирин") є загальноприйнятою назвою ацетилсаліцилової кислоти та препаратів на її основі, а також видовою назвою хвороб, що виникають на фоні їх тривалого використання. В свою чергу "ацетилсаліцилова кислота" – це хімічно-фармакологічна назва, яка невідома широкому колу споживачів, як синонім "аспірин".

Таким чином суди першої та апеляційної інстанції порушили абзац ст. Закону України "Про захист прав споживачів", в якому зазначено, що споживачі мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця).

Підсумовуючи викладене можна дійти висновку про те, що заміна в тексті наказу Міністерства охорони здоров’я від 15 січня 2003 р. № загальновживаного поняття "аспірин" на термін "ацетилсаліцилова кислота", що відомий лише вузькому колу фахівців, може призвести до того, що постраждають пацієнти з підвищеною чутливістю до аспірину, які завчасно не одержать доступну життєво необхідну їм інформацію, тобто наслідком задоволення позовних вимог позивача буде завдання шкоди здоров’ю населення України, що буде порушувати ст. Конституції України.

Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. , п. ст. , 111-10,111-11, 111-12, 111-3 ГПК України, Вищий господарський суд України

постановив:

Касаційні скарги Державного фармакологічного центру МОЗ України та Міністерства охорони здоров`я України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р. у справі № /311 та рішення Господарського суду м. Києва по цій справі змінити.

В задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним наказу Міністерства охорони здоров’я від 15 січня 2003 р. № у частині застосування знака для товарів і послуг "АСПИРИН" відмовити”.

Однак, не погодившись з такими висновками ВГСУ, компанія “Байєр Акцієнгезельшафт” подала до Верховного Суду України касаційну скаргу на зазначену Постанову ВГСУ, мотивуючи її “порушенням Вищим господарським судом України при вирішенні справи норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю постанови рішенням Верховного Суду України і Вищого господарського суду України з питань застосування норм матеріального права, різним застосуванням того самого положення закону в аналогічних справах, невідповідністю постанови міжнародному договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України”.

Зокрема, компанія наполягала на тому, що: –

позначення "АСПИРИН", "ASPIRIN", "АСПИРИН, зображення" і "ASPIRIN, зображення" є товарними знаками, а не лікарськими засобами; –

ВГСУ нібито зробив неправильний висновок про те, що наказ Міністерства охорони здоров’я України № від 15 січня 2003 р. є нормативним актом, а не діловою документацією; –

поняття “аспірин” не асоціюється у споживачів з ацетилсаліциловою кислотою (у цьому з компанією “Байєр” важко не погодитися, саме тому такою небезпечною є заміна першого поняття на друге – Авт.).

Уважно вивчивши доводи касаційної скарги компанії “Байєр”, Державний фармакологічний центр МОЗ України негайно підготував і представив у Верховний Суд України відзив на цю скаргу, в якому детально проаналізував обґрунтованість її вимог та правові підстави на яких вони базуються, і, спираючись на документи,