Слово “аспирин” (аспірин) є загальноприйнятою назвою одного з найстаріших лікарських засобів і загальновживаним позначенням для лікарських засобів певного виду. Саме такі визначення цього поняття містяться в словниках та енциклопедіях немедичного напряму, зокрема, у загальновідомому словнику сучасної російської літературної мови С. Ожегова, де вказано, що “аспирин – жаропонижающее и болеутоляющее лекарство”. Відповідні визначення містяться у “Словаре русского языка” А.П. Евгеньевой, “Новому тлумачному словнику української мови” В. Яременко та О. Слепушко, “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” В.Т. Бусел тощо.

Словосполучення “ацетилсаліцилова кислота” (на використанні якого замість слова “аспірин” наполягав скаржник) є однією з наукових (хімічних) назв відповідної субстанції, а обсяг поняття “аспірин” є значно ширшим: це не тільки скорочення від латинської назви ацетилсаліцилової кислоти (А – ацетил, SPIR – саліцилова (спіраєва) кислота, IN – розповсюджений у фармацевтиці суфікс, що вказує на анальгетичні властивості відповідного лікарського засобу), а й видова назва групи протизапальних лікарських засобів на її основі та захворювань, що виникають на тлі їх тривалого застосування (аспіринової астми й аспіринової виразки).

Таким чином, використання в наказі МОЗ України № замість поняття “аспірин” нормативно невизначених термінів, які невідомі широкому загалу споживачів, створило б загрозу для здоров’я та життя населення України.

Нормативний акт (зокрема, наказ МОЗ України № ) має відповідати чинному законодавству України і видаватися у межах компетенції органу державної виконавчої влади (МОЗ України). Видавши наказ № , Міністерство охорони здоров`я України здійснило владні державні повноваження в галузі охорони здоров`я громадян України. Згідно зі ст. Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це випливає з самої сутності правової держави і в цьому полягає принцип верховенства права: воно має домінувати над органами влади і не допускати свавілля з їх боку.

Статтею Конституції України (акту найвищої юридичної сили) визначено, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави”. Тобто в ієрархії норм права конституційні норми, що закріплюють природні та соціальні права людини, мають найвищу силу.

Також Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав та основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., ст. якої визначає основним правом людини право на життя, а ст. забороняє зловживання правами та свободами людей.

Тому Вищим господарським судом на підставі всебічного та об’єктивного вивчення справи № /311 було встановлено, що “наслідком задоволення позовних вимог позивача буде завдання шкоди здоров’ю населення України, що буде порушувати ст. Конституції України”.

У свою чергу, заслухавши на засіданнях від 19 жовтня і 9 листопада 2004 р. суддю-доповідача і пояснення представників сторін, уважно розглянувши й обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата в господарських справах Верховного Суду України 9 листопада 2004 р. дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав (повний текст постанови читайте на стр.– Ред.).

“Скасовуючи в частині рішення судів першої і апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України обґрунтовано виходив з того, що наказом МОЗ України від 15 січня 2003 р. № право власності позивача на знак для товарів і послуг порушено не було.

МОЗ України не є господарюючим суб’єктом, який на фармацевтичному ринку України конкурує з Товариством (компанією “Байєр Акцієнгезельшафт” – Ред). При виданні оскаржуваного наказу МОЗ України діяло в межах наданих йому повноважень та відповідно до ст. Закону України "Про лікарські засоби". Метою цього наказу є затвердження переліку допоміжних речовин та барвників, дозволених для застосування у виробництві лікарських засобів. Застереження хворих на алергію до аспірину, яке міститься у додатку до наказу про те, що вживання будь-яких ліків, які містять в своєму складі відповідний перелік барвників може завдати шкоду їхньому здоров’ю зроблено у відповідності до положень ст. Конституції України, ч. ст. Закону України "Про лікарські засоби", Закону України "Про захист прав споживачів".

Вживання слова аспірин у наказі МОЗ України не може вважатися використанням товарного знаку у розумінні ч. ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" і не є порушенням прав позивача – власника свідоцтва на знак для товарів і послуг, які б підлягали захисту відповідно до ст. цього Закону.

За таких обставин доводи касаційної скарги Товариства про незаконність постанови Вищого господарського суду України не можуть бути прийняті до уваги.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 – 111-20 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Касаційну скаргу акціонерного товариства Байєр Акціенгезельшафт залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 25 травня 2004 р. без змін.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає”.

Таким чином, справа про визнання пріоритету права власності на товарний знак над безпекою і здоров’ям українського народу досягла свого логічного завершення: звичайно, визнання законності монополії власника торгової марки на частину медичної термінології для правової держави з традиційною системою цінностей представляється малоймовірною. Тому спочатку Вищий господарський суд, а потім і Верховний Суд України довели, що ієрархія