особисте немайнове право встановлюється в Конституції України, то і обмежено воно може бути виключно Конституцією України (ст. 64 Конституції України), а не в ЦК чи іншими законами. Так, наприклад, окремі особисті немайнові права, що передбачені Конституцією України, наприклад, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України) тощо можуть обмежуватись в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст. 64 Конституції України). При цьому, якщо особисте немайнове право передбачене в Конституції України і після цього відтворене в ЦК чи іншому законі, то його обмеження все одно можливе тільки у випадках, якщо це передбачено в Конституції України.
Натомість, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в
законах, то обмежене воно може бути відповідно тільки ними. Так, зокрема,
право на індивідуальність (ст. 300 ЦК) може бути обмежене у випадках, якщо його реалізація заборонена законом чи суперечить моральним засадам суспільства. При цьому слід розрізняти загальні межі реалізації особистих немайнових прав (див. коментар до ст. 13 ЦК) і спеціальні межі, які характерні лише окремим особистим немайновим правам, наприклад, право на інформацію про стан здоров'я фізичної особи може бути обмежене, коли інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я, або погіршити стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесові лікування (ч.З ст. 285 ЦК).
Ще одне питання стосується того, що оскільки перелік особистих
немайнових прав є не вичерпним (ч.З ст. 270 ЦК), то яким чином можна
обмежити особисті немайнові права фізичних осіб, які не передбачені ані в
Конституції України, ані в ЦК або інших законах. У цьому випадку слід
застосовувати загальні положення про обмеження цивільних прав.
II. Види особистих немайнових прав
Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам
незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у
зв'язку з якими подіями життя вони перебувають.
Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав виникає узв'язку з народженням і з моменту народження, тобто вони є природними правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, він пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками.
Тому момент виникнення особистих немайнових прав можна визначити як специфічний. У новому ЦК України визначено дві підстави виникнення особистих немайнових прав — народження людини і припис закону.
В літературі існує й інша думка: немайнові права можуть виникати в
результаті юридичних дій (право особи на інформацію, тобто правомірні дії
суб'єкта цивільного права, вчинені незалежно від наміру викликати певні
правові наслідки, які проте можуть виникнути внаслідок закону), при
настанні певних подій (кожній людині від народження належить право на ім'я незалежно від її вольової поведінки) або породжуватися актами компетентних органів (набуття особою права на опіку внаслідок визнання її у встановленому законом порядку недієздатною).
ЦК України поділяє особисті немайнові права фізичної особи за
спрямованістю або за цільовим призначенням на дві групи: ті, що
забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21) і ті, що
забезпечують її соціальне буття (глава 22).
Можна також взяти за основу поділу порядок виникнення особистих
немайнових прав: на такі, що належать фізичним особам від народження, і
такі, що їм належать за законом. (ч.І ст. 270 ЦК України).
Так. різні види особистих немайнових прав можна зібрати у три правові
інститути:
1) права на немайнові блага, втілені у самій особистості;
2) право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та
охорону здоров'я;
3) право на недоторканність особистого життя.
За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонується
класифікувати на:
1) особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію
особистосте (право на ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію та
ін.);
2) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичної
недоторканності особи (життя, свобода, вибір місця перебування, місця
проживання тощо);
3) особисті немайнові права, спрямовані на недоторканність
внутрішнього світу особистості та її інтересів (особиста та сімейна
таємниця, невтручання у г.ріїватне життя, честь і гідність).
1. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування
фізичної особи
До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування
фізичної особи, відповідно до глави 21 ЦК України, слід відносити:
V Право на життя;
V Право на здоров`я;
V Право на безпечне довкілля;
V Право на свободу та особисту недоторканість;
V Право на сім`ю, опіку, піклування та патронатне виховання.
Головним, фундаментальним правом людини є право на життя. Існування цього права обумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш природним.
Невід'ємне право на життя кожної людини проголошено на міжнародному рівні. Вперше міжнародно-правова регламентація права на життя була дана у Загальній декларації прав людини 1948 р. Стаття 3 Декларації проголошує, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність, однак не містить тлумачення цього права. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. у ст. 2 закріплює положення про те, що право кожної особи на життя не тільки проголошується, а й охороняється законом. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. в ст. 6 встановлює, що право на життя є невід'ємним правом будь-якої людини, яке охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений