підприємства або уповоноваженою ним особою, з одного боку, і трудовим колективом або органом, що його представляє, — з іншого.
Непорозуміння виникають вже не між окремими працівниками і власниками або уповноваженими ними органами, а між групами трудящих, трудовими колективами підприємства чи навіть кількох підприємств з уповноваженими на управління органами і державою як власником цих підприємств.
Здійснення відносин, як індивідуальних, так і колективних, не завжди відбувається гладко, без розбіжностей і конфликтів. Оскільки говориться про наявність двох видів відносин із настосування праці робітників і службовців на пілприємствах, то відповідно виникають і два види розбіжностей між суб’єктами цих відносин: індивідуальні і колективні.
В разі виникнення цих розбіжностей сторони намагаються урегулювати їх шляхом переговорів або через органи, що спеціально створені державою з цією метою. При зверненні до цих органів одного із суб’єктів індивідуальних чи колективних відносин виникають трудові спори (конфлікти), розгляд і вирішення яких становить певний правовий порядок, спрямований на зміцнення законності і правопорядку в сфері трудових відносин.
Розбіжності, що виникають між суб’єктами трудового права з приводу встановлення умов праці або укладення трудового договору, а також застосування норм трудового законодавства, прийнято називати трудовими спорами. Але трудові спори не можна зводити тільки до розбіжностей між окремими працівниками і власником або уповноваженим ним органом. Поняття трудових спорів значно ширше: воно включає і непорозуміння між іншими суб’єктами трудового права, наприклад між трудовим колективом і власником або уповноваженим ним органом.
Крім того, спори за своїм характером можуть бути пов’язані як із застосуванням норм трудового законодавства (правильним чи неправильним), так і з встановленням нових умов праці, ще не урегульованих нормами трудового права, наприклад у процесі укладення колективного договору.
Нарешті, трудові спори — це не просто розбіжності між сторонами, а лише ті з них, що передані на розгляд відповідного юрисдикційного органу, тобто органу, уповноваженого державою приймати обов’язкові для сторін рішення.
Щоб з’ясувати, до компетенції якого юрисдикційного органу відноситься розгляд того чи іншого спору, необхідно перш за все визначити вид відносин, з яких виникає спір, і його предмет (характер).
Основна група спорів виникає з трудових правовідносин. Стороною, трудові права якої порушені, переважно виступає працівник, тому ці спори, як правило, носять позовний характер, є спорами про право.
За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгляду цих спорів:
в загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спора в комісії по трудових спорах (КТС) і районному суді. Природно, що розгляд цих спорів може закінчуватись в комісії, якщо сторони неоскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду;
в судовому порядку, при якому розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС;
в особливому порядку, при якому певні категорії спорів або трудові спори певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальними нормами.
Другу значну групу становлять колективні трудові спори, що виникають з організаційно-управлінських і соціально-економічних відносин у сфері праці. Конфліктуючою стороною тут переважно виступає трудовий колектив одного або декількох підприємств. Предметом такого спору можуть бути розбіжності як з приводу встановлення умов праці, так і в зв’язку із застосуванням чинного законодавства.
В основі кваліфікації трудових спорів може бути також вид правовідносин, з яких виник спір, коли слід говорити про трудові спори в широкому розумінні цього поняття, розбіжності пов’язані не тільки з трудовими працівниками, а й з похідними від них, наприклад з процесуальними. У вузькому, власному розумінні цього поняття під трудовим спором слід розуміти лише непорозуміння між сторонами трудових правовідносин.
Додатково визначальним тут є і суб’єкт (сторона трудового правовідношення), який заявив про свою розбіжність до відповідного юрисдикційного органу. Як і су’єктом трудового правовідношення, суб’єктом трудового спору може бути тільки сторона трудового договору, незалежно від того, хто звернувся до юрисдикційного органу за вирішенням спору, чиї права дійсно чи гадано (можливо) порушені.
На класифікацію впливає також характер та предмет спору. За цією ознакою можна виділети: спори про застосування норм трудового законодательства, колективного і трудового договору; спори про встановлення нових умов праці, не урегульованих законодавством або іншими нормативними актами; спори, пов’язані з відмовою у прийнятті на роботу.
Індивідуальні спори про застосування норм трудового законодавства, колективних і трудових договорів прийнято називати позовними спорами.
До спорів непозовного характеру відносяться розбіжності у зв’язку з встановленням умов праці. Вони можуть бути як індивідуальними, так і колективними.
Класифікація трудових спорів має значення для визначення їх підвідомчовості — для кожної групи встановлені певний порядок розгляду і орган, уповноважений розглядати цей спір.
Причини виникнення трудових спорів різні. Вони можуть носити суб’єктивний характер, але можуть мати і об’єктивно-організаційний характер.
До причин суб’єктивного характеру слід віднести відставання правової свідомості від реалій життя, необізнаність не тільки працюючих, а й керівних осіб (власників і уповноважених ними осіб) з чинним законодавством, що регулює трудові відносини. Навіть особи, що мають вищу неюридичну освіту під час навчання у вузах знайомляться з правом лише за допомогою курсу “Основи права” обсягом біля 20 годин. Після закінчення вузів вони стають керівниками структурних підрозділів, а то й керівниками підприємств, не маючи достатніх знань в галузі законодавства взагалі і трудового зокрема.
Причиною виникнення трудових спорів можуть бути помилки однієї з сторін у спорі про наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин.
Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають оновлення трудового законодавства та прийняття нового Кодиксу