і порядок надання таких перерв визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповно-важеним ним органом за погодженням з профспілковим коміте-том підприємства, установи, організації і з урахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються до робочого часу та оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Пра-вом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і залежно від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпо-чинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, з відповідним його .
Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихід-них дні на тиждень, як правило, підряд — у суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихід-ний день при 5-денному робочому тижні, якщо його не встанов-лено законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має нада-ватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими ра-дами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування на-селення, а також на навантажувально-розвантажувальних робо-тах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно з гра-фіком змінності, що затверджується власником або уповноваже-ним ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
В історичному аспекті цікаво нагадати, що у Декреті 1917 р. "Про 8-годинний робочий день" поряд із встановленням загаль-ної тривалості робочого дня 8 годин і 6 годин в суботу, встанов-лювався один вихідний день на тиждень. При цьому не було вказано, що це має бути саме неділя. Рішення про це мала прий-мати місцева влада разом з профспілками. Два вихідних дні було встановлено постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 7 травня 1967 р.
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відрядже-ний. Замість днів відпочинку, не використаних за час відряджен-ня, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не на-даються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку нада-ється інший день відпочинку Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняєть-ся. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускаєть-ся з дозволу профспілкового комітету в таких виняткових ви-падках:
для відвернення громадського або стихійного лиха, вироб-ничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормаль-на робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
для виконання невідкладних навантажувально-розвантажу-вальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухо-мого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день про-вадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забо-роняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до З років (ст. 176 КЗпП).
Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні що-тижневого відпочинку не застосовується до працівників безперер-вно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри та ін.) На таких підприєм-ствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не збігаєть-ся із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.
Розглянемо докладніше, що ж мається на увазі під святковими і неробочими днями.
Законом України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:
1 січня - Новий рік;
7 січня - Різдво Христове;
8 березня - Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня - день Перемоги;
28 червня - День Конституції України;
24 серпня - День незалежності України.
Законом України “Про внесення змін до КЗпП України” від 24 грудня 1999р. з переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада - річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Робота також не провадяться і в дні релігійних свят, такі дні згідно