Курсова робота

з дисципліни:

"Трудове право України"

на тему:

«Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку в Україні»

План

Вступ

Поняття робочого часу.

Режим робочого часу та його види.

Поняття відпочинку та його види (святкових і неробочих днів).

Трудові відпустки (щорічні, навчальні та творчі відпустки).

Поняття трудових спорів.

Висновок

Література

Вступ

Одним з найважливіших розділів нової Конституції України є Розділ ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Загальноприйнятим є розподіл основних прав та свобод на соціально-економічні, політичні і особисті. Серед соціально-економічних прав є таке, наявність якого робить можливим існування всіх інших — право на працю. Воно є головним в системі прав, закріплених за членами суспільства, таким же природним, властивим людині, як і право на жіття. Все це визначає значення належного правового регулювання праці.

Нова Конституція України зберегла за кожною людиною право на працю, на відпочинок, на соціальне забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості. Вона виключає в трудових відносинах будь-яку дискримінацію і проголошує, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Важливе значення має право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Більше того, в Основному Законі з’явилися норми, які розширюють трудові права громадян. Вперше в Конституції закріплено право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом, забороня’ється використання примусової праці та інші. Дійсно трудові права та свободи громадян значно розширені. Однак недостатньо тільки проголосити їх, треба забезпечити гарантії реалізації та захисту цих прав та свобод.

Поняття робочого часу

Поняття робочого часу на законодавчому рівні не визначено. В теорії трудового права під робочим часом розуміють час, про-тягом якого працівник зобов'язаний трудитися згідно з трудо-вим договором і законодавством.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю юри-дичних норм, які регулюють тривалість робочого часу, його види, режим і облік робочого часу. Джерелами таких норм виступа-ють Конституція України, КЗпП, закони та підзаконні норматив-но-правові акти, норми колективних договорів.

Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого — забезпечити охорону праці й право працівника на відпочинок.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що максимальна три-валість робочого часу визначається законом. Максимальна норма робочого часу на тиждень, встановлена у законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.

Обмеження тривалості робочого часу завжди було актуальним питанням у сфері застосування найманої праці. З історії відомо що роботодавець завжди був схильний встановлювати для пра-цівників якнайдовший робочий час і якнайкоротший час відпо-чинку.

Перші закони щодо врегулювання робочого часу були прийнято в Англії (1349, 1496, 1582 рр.). Ці акти встановлювали 13-годинний мінімальний робочий день. Таким чином, було обмежено не максимальну, а мінімальну тривалість робочого часу. В Росії законом від 2 червня 1897 р. "Про скорочення робочого дня на фабриках і заводах і про встановлення святкового відпочинку" було встановлено робочий день тривалістю 11,5 години на добу. Питання про восьмигодинний робочий день завжди було однією з вимог робітничого руху. Перші законодавчі акти якраз і були присвячені обмеженню робочого часу спочатку для працюючих дітей, а згодом для всіх працівників. Декретом від 11 листопада 1917 р. "Про восьмигодинний робочий день" нарешті було реалі-зовано вимогу робітників. В Україні восьмигодинний робочий день встановлено законом Центральної Ради 25 01 1918 р.

Як відомо, в Україні найближчим часом перед-бачається здійснити перехід саме до погодинної мінімальної оплати праці.

Правове регулювання робочого часу здійснюється нормативними актами, які видаються як на рівні держави, так і на рівні окремих підприємств та організацій.

Законодавчо встановлені максимальна тривалість робочого часу, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарного періоду (зміни); мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні; визна-чені питання, що можуть бути вирішені в локальних актах або за згодою сторін.

Залежно від тривалості робочого часу його мож-на поділити на такі види: нормальна тривалість, ско-рочена та подовжена.

Нормальна тривалість робочого часу — законо-давчо визначена норма тривалості робочого часу, протягом якої працівник повинен виконувати обу-мовлені трудовим договором функції за нормальних умов праці кожного робочого дня повного робочого тижня.

Нормальна тривалість часу може бути конкрети-зована залежно від тривалості робочого дня та робо-чого тижня.

У ст.45 Конституції зазначено, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. КЗпП закріплює у ст. 50, що нормальна тривалість робочого часу працівників не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Виходячи з цього встановлю-ються два види робочого тижня: п'ятиденний з дво-ма вихідними днями (тривалість робочого дня дорів-нює 8 годин) та шестиденний — з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні робочий час розподіляється так, щоб робочий день напере-додні вихідного не був довший ніж п'ять годин. П'я-тиденний або шестиденний робочий тиждень вста-новлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної проф-спілкової організації з урахуванням специфіки робо-ти, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Підприємства й організації при укладенні колек-тивного договору можуть встановлювати меншу нор-му тривалості робочого часу. Але перевищувати заз-начену тривалість законом забороняється.

Скорочена тривалість робочого