Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруже-ності, складність і самостійність у роботі, необхідність періодич-ного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Колективним договором встановлюється конкретна три-валість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надуроч-ної роботи.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується тимчасовим положенням про вах-товий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердже-ним наказом МНС України 20 травня 1999 р. № 147.

Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка праців-ників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсу-мованого обліку робочого часу, а між вахтовий відпочинок на-дається працівникам у місцях їх постійного проживання. На ро-боту вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, так і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які ма-ють дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні про-типоказання для такої роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графіком змін-ності, затверджуються власником за погодженням з профспілко-вим комітетом і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окре-мих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспіл-ки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищу-вати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівникам соціально-побутові умови — проживання, транспорт, спецодяг, щоденне гаряче харчування, медичне обслуговування.

3. Поняття відпочинку та його види (святкових і неробочих днів).

В наш час трудове право в промислово розвинених країнах світу визнається однією з головних галузей права. І це зрозуміло, оскільки саме в сфері застосування праці, де створюються матеріальні й духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих, приватних. Від методів правового регулювання праці багато в чому залежить суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами трудових правовідносин. Це сфера, в якій задіяно найбільше число членів суспільства і тому вона заслуговує на особливо пильну увагу держави.

Але не тільки уряд, керівники, юристи повинні добре розумітися в основах трудового права. Кожна людина, незалежно від того, де вона працює, і на якій посаді, повинна знати свої трудові права і обов’язки, добре розуміти як себе вести в тій чи іншій ситуації, що стосується трудового законодавства.

Кожний працюючий має право на відпочинок, але існують такі дні, як святкові і неробочі, які не можуть ігноруватися державою, в силу національних, культурних чи релігійних традицій.

Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якою працівник є, вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд.

Правове поняття часу відпочинку не відповідає фізіологічному поняттю відпочинку, коли людина, наприклад, спить. У зв'язку з цим науковці пропонували увесь час поза робочим часом називати "вільним від роботи часом" або "неробочим часом". Проте у законодавстві застосовується саме термін "час відпочинку", і його правовий аспект полягає у зв'язку із трудовими обов'язками працівника, а точніше, коли працівник вільний від такого зв'язку.

Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

перерви протягом робочою дня (зміни);

щоденний відпочинок (між змінна перерва);

вихідні дні (щотижневий відпочинок);

святкові і неробочі дні;

відпустки.

Перерви протягом робочого дня. Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового роз-порядку. Працівники використовують час перерви на свій роз-суд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не мож-на, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом під-приємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і хар-чування не включаються в робочий час і не оплачуються.

Законодавством також передбачені спеціальні перерви. При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьо-му власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілко-вим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також облад-нання місць обігрівання.

Правила про умови праці вантажників при вантажно-розван-тажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20 вересня 1931 р. (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріала-ми // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12. — С. 382), передбачають, крім обідньої пере-рви, спеціальні перерви для відпочинку, що входять до робочого часу. Тривалість