У цих випадках шкода заподіяна біологічними джерелами підвищеної небезпеки (дикими тваринами) і відповідальність може бути покладена на їх власників.

Домашні тварини не визнаються джерелом підвищеної небезпеки.

Наприклад, позивач звернувся до суду з позовом до громадянина К. про відшкодування шкоди, заподіяної йому. Гуси К. паслися на викошеному полі відповідача. Він спустив собаку, що знищила 21 птицю. Суд задовольнив позов, посилаючись на ст.450 ЦК, що передбачала відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

У такому випадку посилання на цю статтю є помилковим, оскільки шкоду завдано собакою — домашньою твариною, яка не вважається джерелом підвищеної небезпеки. Відшкодування шкоди у цьому разі має здійснюватися за загальними правилами зобов'язань щодо відшкодування шкоди [6, 469].

3. Поняття володільця ДПН

Володілець джерела підвищеної небезпеки — особа, зобов'язана до відшкодування шкоди.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку [7, 152].

Не є володільцем і не відповідає за шкоду особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (водій, машиніст, оператор тощо). Не впливають на виникнення обов'язку володільця джерела підвищеної небезпеки щодо відшкодування шкоди, ним заподіяної: а) час заподіяння шкоди — службове або неслужбове; б) було довірене джерело підвищеної небезпеки працівникові у процесі виконання ним трудових обов'язків або він самовільно неправомірно використовував його у особистих цілях.

Особи, правомочні на відшкодування шкоди. За загальним правилом це потерпілі. Є два винятки: а) при завданні смерті потерпілому правомочними є особи, які визначені у законі; б) відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки перед особами, що його обслуговують, визначається за правилами не ст.1187, а ст. 1195 — наявність трудових відносин між володільцем джерела підвищеної небезпеки та обслуговуючою його особою (наприклад, якщо електрик вражений струмом під час виконання службових обов'язків, відповідальність нестиме підприємство за ст.1195 ЦК).

Отже, юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка здійснює його експлуатацію (володіння, користування, зберігання, транспортування тощо), визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки і несе перед потерпілим відповідальність за завдану шкоду. До згаданих вище осіб належать ті, хто здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі належного їм права власності (права спільної власності); права володіння та користування джерелом підвищеної небезпеки на підставі договору підряду або оренди, довіреності на управління транспортним засобом та інших договорів; права володіння й користування джерелом підвищеної небезпеки, що ґрунтується на адміністративному акті чи іншій правовій підставі.

Особою, відповідальною за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, також визнається особа, яка самочинно (протиправно і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки [8, 472].

За наявності вини володільця у протиправному вилученні з його володіння джерела підвищеної небезпеки відповідальність може бути покладена як на володільця, так і на осіб, що заволоділи джерелом підвищеної небезпеки, у частковому відношенні залежно від ступеня вини кожного з них.

4. Умови настання відповідальності

Умови відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки — протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди у потерпілого, причинний зв'язок між ними. Вина не є необхідною умовою.

Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід видається невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції. цивільно-правова відповідальність застосовується до осіб, винних у скоєнні цивільного правопорушення. Тому згідно з поширеною в юридичній літературі думкою загальною і єдиною підставою юридичної відповідальності є наявність складу правопорушення.

Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу правопорушення таких чотирьох елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони правопорушення. Були спроби так само визначати і склад правопорушення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці і практиці широкої підтримки [9, 97].

Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення полягає в тому, що в нього включають чотири умови цивільно-правової відповідальності: шкода, протиправні дії правопорушника, причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою, вина правопорушника.

Водночас слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літературі немає категоричного розмежування і тим більше протиставлення двох названих підходів. Набагато складнішим є аналіз об'єктивної і суб'єктивної сторони цивільного правопорушення. Першою з об'єктивних підстав відповідальності, очевидно, має бути названа наявність шкоди, В юридичній літературі зазначалося, що ця підстава має місце, як правило, при відповідальності у формі відшкодування збитків. Однак видається, що наявність шкоди є найважливішою умовою відповідальності в будь-якому випадку, навіть тоді, коли збитків немає. Протиріччя в такому твердженні немає, оскільки поняття "шкода" ширше, ніж поняття "збитки".

Так, під збитками відповідно до ЦК розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також нестримані кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов'язання було виконане боржником [10, 22].

Звідси випливає, що поняттям "збитки" не охоплюються випадки шкоди, що не підпадають під перелік, наведений в цій нормі Отже, при всій важливості категорії збитків, ними не вичерпується поняття шкоди як підстави цивільно-правової відповідальності. У юридичній літературі вже давно відзначалося існування і такого виду шкоди, як шкода моральна. І якщо раніше до цієї ідеї ставилися з обачністю, то в