Зазначені вимоги закону зі строками об'єднує те, що вони, як і строки, обмежують часом здійснення ті чи інші процесуальні дії.

Відмінність їх від строків полягає в тому, що вони встановлюють визначений період часу і потребують мінімальної перерви в часі між різними процесуальними діями» Ця відмінність не перешкоджає розглядати вимоги негайного здійснення тих чи інших дій як однорідні процесу альні строки.

Аналіз процесуальних строків щодо їх безпосередньої спрямованості дає підстави для такого поділу:

Цей поділ деякою мірою є умовним. Встановлені в законі строки, як і інші процесуальні гарантії, мають багатосторонній характер і залежно від того, в якому аспекті їх розглядати, можуть бути віднесені до того чи іншого виду гарантії. Наприклад, строки, спрямовані на забезпечення швидкості вирішення кримінальної справи, можна розглядати як гарантії прав та законних інтересів обвину ваченого, потерпілого та інших учасників процесу. Встановлені законом строки розгляду суддею скарги на поста нову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи (не пізніше п'яти днів, а у разі складності справи — десяти днів з дня надходження закритої справи до суду) також спрямовані на забезпечення не тільки законних прав та інтересів заінтересованої особи, а й додержання при провадження по справі основних принципів кримінального процесу: законності, справедливості, здійснення право суддя виключно судом, всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи тощо. [11, c.186]

До першого виду процесуальних строків, тобто гарантій швидкості здійснення завдань кримінального судочинства, слід віднести строки вирішення питання про порушення кримінальної справи, здійснення окремого доручення, вибору обвинуваченим захисника, провадження дізнання та досудового слідства, розгляд прокурором справи, яка надійшла йому з обвинувальним висновком, вирішення питання про віддання обвинуваченого до суду при попередньому розгляді справи суддею, оскарження вироків.

До другого виду процесуальних строків служать строки затримання і допиту підозрюваного, застосування до підозрюваного примусових засобів до пред'явлення обвинувачення і допиту обвинуваченого, тримання обвинуваченого під вартою, розгляд скарг, заяв про відводи, вручення обвинуваченому копії обвинувального висновку.

До третього виду процесуальних строків — гарантій здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів при провадженні розслідування — можна віднести строки повідомлення прокурора по виявленому злочину і початку дізнання і досудового слідства, направлення йому копій постанов про порушення кримінальної справи, прийняття слідчим справи до свого провадження, повідомлення прокурора про затримання особи.

Такий розподіл встановлених кримінально-процесуальним законом строків найбільш точно відображає їх юридичну природу.

Важливо не тільки правильно, а й швидко розглянути кримінальну справу і своєчасно виконати прийняте рішення.

Одним із засобів забезпечення достатньо швидкого судочинства є встановлення процесуальних строків його про вадження.

Процесуальний строк у широкому розумінні — це встановлений час для здійснення відповідних процесуальних дій.

Розслідування починається тільки після порушення кримінальної справи, проте як виняток до порушення кримінальної справи дозволяється провадження однієї слідчої дії — огляду місця події.

В юридичній літературі неодноразово обговорювалося питання щодо доцільності законодавчого дозволу виконувати до порушення кримінальної справи не тільки огляд місця події, а й інші слідчі дії: накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку, освідування, призначення експертизи тощо. Однак цю проблему в законодавчому порядку в повному обсязі ще не вирішено, хоч практика наполягає на цьому.

2. Поняття, підстави і мета застосування заходів процесуального примусу.

Запобіжні заходи — це способи примусового впливу на обвинуваченого, а у виняткових випадках і на підозрюваного, з тим, щоб запобігти такій їхній поведінці, що може перешкодити досягненню завдань кримінального судочинства (встановленню дійсних обставин справи, правильному застосуванню закону, покаранню винних, запобіганню притягнення до кримінальної відповідальності невинних і засудження винних).

Застосування запобіжних заходів пов'язано з найбільш інтенсивним обмеженням особистої свободи громадян, зокрема права на недоторканність особи, безперешкодне переміщення і вибір місця проживання. Запобіжні заходи повинно бути застосовано лише відповідно до їх призначення за наявності встановлених законом підстав і з до держанням відповідної правової процедури.[14, c.44]

Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, об винуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства, суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень (ч. 1 ст. 148 КПК).

На практиці органи дізнання, слідчі, прокурори і суди застосовують такі передбачені КПК заходи процесуального примусу: привід, затримання, зобов'язання про явку, грошові стягнення, обшук, виїмку, освідування, одержання зразків для експертного дослідження, поміщення до медичного закладу для обстеження, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, проведення обшуку чи виїмки в приміщеннях дипломатичних представництв, накладення арешту на майно, відсторонення обвинуваченого від посади, а також підписку про невиїзд, арешт та інші запобіжні заходи.

В юридичній літературі немає єдиної думки щодо поняття запобіжного заходу.

Ю. В. Манаєв, В. С. Посник, В. В. Смирнов вважають, що це процесуальний захід державного примусу, який застосовується за наявності вказаних в законі підстав, з метою виконання завдань кримінального судочинства. На відміну від інших авторів, вони зазначають, що ці заходи обираються з урахуванням тяжкості обвинувачення та об ставин, що характеризують особистість підозрюваного або обвинуваченого.

М. С. Строгович розкрив поняття запобіжних заходів, вказуючи на те, що ці примусові заходи обмежують волю обвинуваченого на різних стадіях кримінального процесу, та визначив цілі застосування запобіжних заходів, вказаних у законі.

3. Ф.