ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб. [15, c.98]
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.
Порядок попереднього ув'язнення визначається Положенням про попереднє ув'язнення під варту, цим Кодексом.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини. 4.2 ст.29 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, визначених законом. Це передбачено і ст.14 КПК.
Взяття під варту є виключним і найбільш суворим запобіжним заходом, котрий застосовується лише тоді, коли є всі підстави вважати, що інші, менш суворі, запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.
Застосування цього запобіжного заходу вимагає від суддів мудрості, виваженості, сміливості й небайдужості до долі особи, щодо якої вирішується питання, потребує глибоких знань як вітчизняного законодавства, так і міжнародних правових актів, подолання стереотипів, що склалися в процесі багаторічного застосування закону, котрий діяв раніше, усвідомлення нової ролі й нового місця суду в системі органів, що здійснюють провадження у кримінальних справах.
Взяття під варту полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та поміщенні їх на певний строк до відповідних установ.
Згідно з законом взяття під варту на стадії досудового розслідування справи може бути застосовано за таких умов:
якщо особа підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який Кримінальним кодексом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі (див. ч.1 ст.155 КПК);
якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний чи обвинувачений намагатимуться ухилитись від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність ( ч.2 ст.148 КПК).
Виходячи із виключного характеру цього запобіжного заходу, обов'язковою умовою його застосування повинно бути також обґрунтоване переконання судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого.
ст.155 КПК встановлює, що в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований тільки у виняткових випадках. Закон не визначає, які з них вважаються такими. Суди виходять з того, що йдеться про випадки, коли на підставі наявних у справі фактичних даних з великою вірогідністю можна стверджувати, що забезпечити належну поведінку такого підозрюваного, обвинуваченого запобіжні заходи, не пов'язані з триманням під вартою, не зможуть. На це, як правило, вказують дані про те, що особа не має постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, підтримує соціальні зв'язки негативного плану, продовжує вчиняти злочини, порушує умови запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, тощо.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р. установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Державного департаменту України з питань виконання покарань і Служби безпеки України, а також тюрми Державного департаменту України з питань виконання покарань, що виконують і функції слідчих ізоляторів. У окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання або на гауптвахті.
Якщо особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину і щодо них як запобіжний захід обрано взяття під варту, то вони за постановою особи, яка проводить розслідування, можуть перебувати у штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії чи на гауптвахті.
У випадках і в порядку, передбачених виправно-трудовим законодавством, засуджені за їх письмовою згодою можуть бути залишені для роботи по господарському обслуговуванню чи благоустрою слідчого ізолятора (тюрми).
Постановою Верховної Ради України від 6 травня 1993 р. (термін дії Постанови згідно з Постановою Верховної Ради України від 9 грудня 1997 р. закінчується 10 грудня 2002 р.) з метою нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місцях попереднього ув'язнення, Державному департаменту України з питань виконання покарань тимчасово, до нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місцях попереднього ув'язнення, дозволяється направляти із переповнених слідчих ізоляторів у виправно-трудові колонії загального, посиленого і суворого режимів засуджених, вироки щодо яких не набули законної сили, для чого створені тимчасові слідчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній тих областей, де є слідчі ізолятори.
3.1 Порядок обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Обрання запобіжного заходу взяття під варту включає в себе:
внесення до суду клопотання про обрання запобіжного заходу;
прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;
доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;
вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.
Торкаючись питання щодо змісту подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, слід зауважити, що закон прямо не вимагає належним чином обґрунтувати таке подання. Проте цей обов'язок слідчого випливає із ч.2 ст. 165-2 кримінально-процесуального кодексу, де зазначено: "якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту,