Крім виконання загальних з органами досудового слідства обов'язків на органи дізнання покладається здійснення необхідної оперативно-розшукової діяльності з метою виявлення злочинів і осіб, їх що зробили. Ця діяльність не є дізнанням, а ставиться до самостійної функції органів дізнання, передбаченої кримінально - процесуальним законодавством. Її виконання покладається тільки на ті органи дізнання, які мають у своєму розпорядженні оперативні служби.

До органів дізнання відносяться наприклад: міліція, органи державної безпеки, органи державного пожежного нагляду, митні органи та інші. Як уже згадувалося, законодавець розрізняє дві форми дізнання. Дізнання по справах, по яких обов'язково досудове слідство, складається з провадження невідкладних слідчих дій по встановленню й закріпленню слідів злочину. До таких слідчих дій відноситься: огляд, обшук, виїмка, затримка й допит підозрюваних, потерпілих і свідків. Про початок виробництва такого дізнання негайно повідомляється прокурор. Ця форма дізнання обмежена 10-денним строком, після чого справа негайно направляється слідчому й подальше провадження слідчих дій по ньому органів дізнання можливо тільки з доручення слідчого. Однак якщо не виявиться особа, що скоїла злочин орган дізнання вживає оперативно-розшукових заходів для його встановлення й повідомляє слідчого про його результати. [7, c. 98]

У карно-процесуальному законі відсутній перелік і обсяг тих слідчих дій, які можуть бути доручені органу дізнання. Подібна ситуація дозволяє слідчому самому визначати, що він доручає виконати органу дізнання. Представляється, що таке положення речей не завжди справедливо до органів дізнання, які, крім виконання доручення слідчого, мають і інші карно-процесуальні обов'язки, покладені на них законодавцем. При цьому варто мати на увазі, що в дорученні слідчий найчастіше обмежується формальним перерахуванням дій, що доручаються, не вказуючи мотиви, по яких він змушений їх доручити.

Для дозволу позначеної проблеми варто було б виробити й закріпити у законі умови, при яких буде виправданий обсяг дій, що доручається органу дізнання.

У цьому зв'язку теоретичне й практичне значення має дозвіл питання про те, що може бути визначальної при виборі слідчих дій, що доручаються органу дізнання.

У юридичній літературі по даному приводі висловлені різні точки зору.

Так, наприклад Г. В. Дроздів, Г. Д. Луковников думають, що слідчий

не вправі доручати провадження найбільш важливих слідчих дій, наприклад, допит підозрюваного, обвинувачуваного. Однак що розуміти під найбільш важливими слідчими діями- автори не роз'ясняють. В. М. Биків, наприклад, відносить до важливих слідчих дій такі, у ході провадження яких отримані важливі докази.

По справах, по яких провадження досудового слідства не обов'язково, орган дізнання проводить розслідування в повному обсязі (ст.104 КПК).

2. Взаємодія органів дізнання та досудового слідства. Основні принципи й загальні положення.

Переходячи на більше низький рівень можна розглядати взаємодію органів внутрішніх справ так, як це робить наука ОРД:

Взаємодія - діяльність, що здійснюється в найбільше доцільному виборі й реалізації організаційних і тактичних заходів, спрямованих на створення оптимальних умов для рішення завдань боротьби з злочинністю шляхом здійснення впорядкованих і взаємопов'язаних дій двох або більше суб'єктів. Ще більше конкретизуючи поняття й залишаючись у рамках науки ОРД можна вивести що: Взаємодія органів дізнання й досудового слідства це заснована на законі, погоджена по цілям, місцю й часу, діяльність даних суб'єктів, здійснювана з метою попередження, розкриття й розслідування злочинів, а також розшуку злочинців.[4] Там же приводяться форми взаємодії вищевказаних органів.

Даний нормативно-правовий акт хоча й не дає визначення взаємодії, але визначає його основні принципи як то:

- дотримання законності, конституційних прав і воль громадян;

- комплексне використання чинностей і коштів органів внутрішніх справ;

- персональна відповідальність слідчого, керівників оперативних підрозділів і начальників міліції громадської безпеки за проведення й результати слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

- самостійність слідчого в прийнятті рішень, за винятком

випадків, передбачених карно-процесуальним законодавством;

- самостійність співробітників оперативних підрозділів в виборі коштів і методів оперативно-розшукової діяльності а рамках

чинного законодавства;

- погодженість планування слідчих дій і оперативно - пошукових заходів;

Конкретність зазначених принципів у відмінні від наведених раніше, що й не дивно, оскільки безпосередньо закон, як регулятор практичної діяльності ОВС повинен бути більше конкретним ніж загальнотеоретичні наукові викладення. Крім того зі списку, установленого законом зникають деякі принципи: принцип науковості, принцип рівноправності суб'єктів (Дійсно, КПК установлює деяке підпорядкування органів дізнання органам досудового слідства. Так, наприклад органи слідства вправі давати доручення органам дізнання для проведення ними окремих слідчих і оперативно-розшукових дій, які орган досудового слідства сам зробити не в змозі. У практичній діяльності постійно відбувається перевищення слідчими своїх повноважень, у вигляді винесення доручень, виконання яких можливо й повинне провадиться органами досудового слідства, у взаємодії з іншими службами, наприклад привід підозрюваного не з'явився по повістці повинен здійснюватися слідчим разом із черговими частинами, на практиці це найчастіше не так), і т.д. Крім принципів закон визначає основні завдання взаємодії:

- забезпечення невідкладних слідчих дій і оперативно - пошукових заходів при здійсненні злочинів;

- всебічне й об'єктивне розслідування злочинів, своєчасне викриття й залучення до карної відповідальності осіб, що скоїли злочин, а також розшук що зникли злочинців;

- здійснення заходів, спрямованих на відшкодування матеріального збитку, заподіяного громадянам і організаціям поза залежністю від форм власності злочинними діями винних осіб.

Хотілося б відзначити що якщо два перші завдання вирішуються в теперішній час органами внутрішніх