Кримінально-процесуальне право

Зміст

1. Вступ...................................................................................................................2

2. Зміст і структура кримінально-процесуального права...................................3

3. Чинність кримінально-процесуального закону в часі, просторі щодо осіб...........................................................................................................................7

4. Висновок.............................................................................................................17

5. Література...........................................................................................................19

Вступ

Кримінальне право України – одна з найважливіших дисциплін кримінально-правового циклу, що викладаїться у вищих юридичних закладах овіти. Досконале знання кримінального законодавства нашої держави є необхідною умовою успішної роботи за фахом. Це покладає на студента обов’язок з перших днів занять відмовитися від поверхового засвоєння кримінально-правових інститутів, категорій і понять.

Необхідно знати, що завданням кримінального права як галузі законодавства є правове забезпечення охорони прав тасвобод людини і громадянина, власності, громацького порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу України від злочиних посягань , забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Я вважаю, що перш ніж розглядати чинність кримінально-процесуального права в просторі, часі і щодо осіб, потрібно розглянути зміст і структуру криміннально- процесуального права.

Зміст і структура кримінально-процесуального права

Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальний дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Кримінальний процес і кримінальне судочинство - тотожні терміни. Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах – слід відрізняти. Правосуддя – це розгляд у судових засідання кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчинені злочину, або виправдання невинних (ст.4 ЗУ “про судоустрій”). Т.ч., діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку і таке інше охоплюється поняттям кримінального процесу. Здійснюючи провадження в кримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших громадян, на трудові колективи, сприяючі тим самим правовому вихованню громадян, залученню населення до боротьби із злочинністю.

Аналіз кримінально-процесуальної літератури, в якій розглядається поняття кримінально-процесуального зако-ну, свідчить про певні розбіжності в трактуванні цього питання. В деяких випадках під ним розуміють як форму правових актів, що містять норми, які регулюють суспільні відносини у галузі кримінального судочинства, так і самі ці норми, система яких утворює кримінально-процесуаль-ний закон[1]. Отже, під поняттям «кримінально-процесу-альний закон» розуміють форму і зміст кримінально-процесуального права в органічному поєднанні.

Кримінально-процесуальне право є обов'язковим ком-понентом, важливою ланкою всієї системи права в Ук-раїні. Як і будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність, пов'яза-не з іншими ланками, зокрема з матеріальним криміналь-ним правом.

Правильне розуміння кримінально-процесуального пра-ва є необхідною умовою для відмежування цього поняття від інших, подібних до нього.

Деякі автори поєднують поняття кримінально-проце-суального права і кримінального процесу, тобто вони розглядають кримінальний процес як сукупність норм і як діяльність відповідних органів. Ці поняття не слід змішу-вати чи ототожнювати. Кожне з них має своє змістове на-вантаження.

Нерозривний зв'язок кримінального і кримінально-проце-суального закону зумовлений тим, що в них спільна мета — охорона суспільства від злочинних посягань. Але при цьо-му вони виконують різні функції. Кримінальний закон ви-значає межі злочинної діяльності, тобто те, яка діяльність чи бездіяльність є злочином, а також міру покарання за цей злочин. Кримінально-процесуальний закон встановлює відповідний порядок реалізації кримінального закону, найбільш правильне і точне його застосування.

Кримінальний закон, який є потужною зброєю у бо-ротьбі зі злочинністю, потребує кримінально-процесуаль-ного закону. Обидва вони доповнюють один одного і не можуть існувати окремо. Поза процесуальною формою за-стосування кримінального закону є недопустимим. У свою чергу, кримінальний процес без кримінального закону був би безпредметним, позбавленим свого змісту і смислу.

Враховуючи природу кримінально-процесуального пра-ва, його призначення обслуговувати потреби, пов'язані з реалізацією кримінального закону, досить обгрунтованим є погляд ряду науковців, які розглядають його як похідне від матеріального права, а існуючий між цими галузями права взаємозв'язок — як відносини між формою і змістом. Процесуальне право, зазначає С. С. Алексеев, щільно при-микає до матеріального, є ніби надбудовою над ним, свого роду продовженням[2].

У судовій практиці при вирішенні конкретних справ виникають такі ситуації, коли виконання приписів про-цесуальних норм тягне за собою порушення норм матері-ального права, і навпаки. Проте кримінально-процесуальним законом не передбачено, як повинен діяти в таких випадках суд. У результаті, зустрічаючись з подібними колізіями, суди чинять по-різному, але в більшості ви-падків судова практика надає перевагу процесуальному закону.

Очевидно, таке вирішення колізії між процесуальним і матеріальним правом не можна визнати цілком правильним.

На наш погляд, якщо з якихось причин виникає колізія, то повинна діяти певна субординація соціальне-правових цінностей, ідей та юридичних норм. Ніщо в проце-суальній формі не повинно заважати здійсненню право-суддя чи викривляти суть справи.

Форма відіграє позитивну роль, якщо вона не супере-чить своєму соціальному призначенню. Вона є ефективні-шою тоді, коли краще сприяє