У «Філософії права» Гегель зазначав, що процесуаль-ний закон (норми) можуть відігравати двояку роль — по-зитивну і негативну. «Формальності, — писав він, — мо-жуть бути перетворені також і в зло, і навіть на знаряддя несправедливості»[3].

Аналогічну думку висловлював і А. Ф. Коні, зазначаю-чи, що формальна справедливість не завжди прирівнюється до істинного правосуддя[4].

Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуаль-ного закону: 1) це акт, що мас найвищу юридичну силу; 2) він формулює принципи і регулює процедуру криміналь-ного судочинства; 3) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки; 4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу. Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна кла-сифікувати за різними підставами: 1) за юридичною си-лою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ Ук-раїни заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди); 2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні; 3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують; 4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють і норми, що скасовують; 5) за часом дії — ви-значено-строкові та невизначено-строкові; 6) за суб'єктами нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами.

Крім цього, кримінально-процесуальні норми як зміст кримінально-процесуального закону можуть міститися в кримінально-процесуальних, нормативно-правових актах, у комплексних нормативно-правових актах, «присвяче-них» кільком галузям права. Такими є, наприклад: Зако-ни України «Про внесення змін до Кримінально-процесу-ального кодексу України та деяких інших законодавчих актів України в зв'язку з утворенням податкової міліції»[5], «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-про-цесуального кодексів України щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства»[6], «Про внесен-ня змін і доповнень до деяких законодавчих актів Украї-ни в зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією»[7].

Отже, зовнішньою формою кримінально-процесуально-го закону є кримінально-процесуальний акт вищих органів державної влади, а його наповненням, змістом — кримі-нально-процесуальна норма як структурний елемент кри-мінально-процесуального закону, права, його невіддільна частина і найголовніша одиниця.

Слід також пам'ятати, що на відміну від кримінально-го застосування кримінально-процесуального закону за аналогією є можливим і необхідним, оскільки криміналь-но-процесуальне законодавство має чимало прогалин. Зви-чайно, в міру внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального закону цих прогалин стає все менше, од-нак вимога щодо усунення цих прогалин в повному обсязі є нереальною і нездійсненною. Тому ті аспекти криміналь-но-процесуальної діяльності, що не врегульовано законо-давцем, регулюються за аналогією іншими нормами кри-мінально-процесуального закону. Наприклад, постановлен-ию вироку передує нарада суддів під керівництвом голо-вуючого. Ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім (частини 1 і З ст. 325 КПК). Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка додається до справи, але оголошенню не підлягає (ч. 1 ст. 339 КПК). Водночас не врегульовано так детально дії суддів при ви-несенні ухвали в нарадчій кімнаті. Тому зазначені вище норми щодо винесення вироку за аналогією повинні за-стосовуватись і при винесенні судом ухвали в нарадчій кімнаті.

Щоб застосування кримінально-процесуального закону за аналогією не призвело до порушення принципу закон-ності, слід додержуватись низки умов:

1) передбачений процесуальним законом випадок по-винен бути подібним до того, до якого закон застосовуєть-ся за аналогією;

2) застосування закону за аналогією ні в якому разі не може вести до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, або до покладення на них не пе-редбачених законом обов'язків;

3) не допускати вчинення органами слідства і дізнан-ня, прокуратурою і судом процесуальних дій, що не передбачені нормами кримінально-процесуального закону[8].

Чинність кримінально-процесуального закону в часі, просторі щодо осіб

Чинність кримінально-процесуального закону в про-сторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину. Чинність закону про кримінальну відповідальність у прсторі базується, зазвичай, на двох основних принипах : територіальному та принципі громадянства.

Територіальний принцип дії закону про кримінальну відповідальність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі Кримінального кодексу України. Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність у разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

Принцип громадянства (національний) означає, що громадяни України йособи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України, якщо інше не передбачене міжнародним договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 7 КК). Якщо громадянин України чиособа без громадянства, що постійно проживає в Україні, за вчинений закордоном злочин зазнала кримінального покарання поза межами України, то вона не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за цей злочин (ч. 2 ст.7 КК). Це положення випливає зі ст. 61 Конституції України, в якій сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж порушення.

У кримінальному законодавстві вирізняють іще три додаткові принципи : універсальний (космополітичний),