У світлі зазначеного пріоритету особливої турботи потребу-ють: діти-сироти; діти, в яких померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування; діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав; діти, батьки яких визнані безвісно відсутніми або недієздатни-ми, оголошені померлими, відбувають покарання у місцях поз-бавлення волі або перебувають під вартою на час слідства, або в розшуку в зв'язку з ухиленням від сплати аліментів та від-сутністю відомостей про їх місцезнаходження; діти, батькам яких тривала хвороба перешкоджає виконувати свої батьківські обов'язки; а також підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі; діти, від яких відмовились батьки та безпритульні діти.Безпритульні діти - це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.[34-259ст.]

Дитина сирота-дитина,в якої померли чи загинули батьки.

Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це - опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на вихо-вання в сім'ї громадян (патронат), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки;сімейного типу на повне державне утримання.[6-1ст.] Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці[2-1ст.].

Опіка та піклування в сімейному праві - це така форма передачі дітей, які внаслідок тих чи інших обставин лишилися без батьківського піклування, іншим особам, що має на меті їх виховання, захист їх особистих і майнових прав, охорону інших інтересів.[2-5ст.]

Опіка і піклування має як спільні, так і відмінні риси з іншими інститутами передачі дітей на виховання та для захисту їх інтересів.

Для порівняння візьмімо інститут усиновлення. Спільним для цих інститутів є обов'язки опікуна (піклувальника) і уси-новителя щодо виховання та захисту інтересів переданих їм дітей. Опікун (піклувальник), як і усиновитель, виконують замість дітей і в їх інтересах відповідні дії або дають згоду (дозвіл) на виконання ними цих дій. На опікунів (піклуваль-ників) і усиновителів покладається обов'язок представляти інте-реси підопічних (усиновлених) дітей в усіх державних і громад-ських організаціях, якщо виникає у цьому необхідність. Опікуни (піклувальники) та усиновителі відповідають за шкоду, заподіяну підопічним (усиновленим), якщо не доведуть, що шкода настала не з їх вини.

Але опіка (піклування) не породжують, подібно усиновлен-ню, між дітьми і опікунами (піклувальниками), членами їх сімей, відносин, аналогічних за своєю природою відносинам батьків і дітей. Усиновлення є підставою для виникнення як особистих, так і майнових відносин між усиновителем і усиновленим, а опіка (піклування), як правило, породжує немайнові відносини між опікуном (піклувальником) і підопічним.[3-5ст.]

Опіка і піклування - міжгалузеві інститути. Вони є одно-часно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Опіка і піклування є інститутами цивільного права тоді, коли у передбачених законом випадках установлюються над неповнолітніми особами або майном осіб, визнаних безвісно відсутніми.

У процесі кодифікації цивільного та сімейного законодавства відбувся певний перерозподіл сфер впливу між цивільним та сімейним законодавством. Більшість норм про опіку та піклуван-ня, що виступають як способи доповнення дієздатності і захисту прав та інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб, і традиційно містилися в КЗпШС УРСР, знайшли своє закріплення в новому ЦК у гл. 6 «Опіка та піклування» (статті 55-79).

Між тим, питання, пов'язані з встановленням і здійсненням опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківсько-го піклування, регулюються гл. 19 СК «Опіка та піклування над дітьми» (статті 243-251). Виходячи з цього, слід погодитися з тим, що інститут опіки і піклування - комплексний інститут, а норми СК про опіку і піклування тлумачаться в поєднанні з нормами ЦК, що передбачають цей інститут, і з нормами адміністратив-ного права, що встановлюють, зокрема, компетенцію органів опі-ки і піклування право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе від-повідальності за завдану нею шкоду. Значно більший обсяг діє-здатності у фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа). Крім правочинів, передбачених ст. 31 ЦК, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохода-ми; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (за-сновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкла-дом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ст. 32 ЦК України).

Відповідно до ч. З статті, що коментується, опіка, піклуван-ня над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ст.ст. 60-61 ЦК України. Так, ч. З, 4 ст. 60 ЦК передбачено, що суд встановлює опіку над малолітньою, піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківсь-кого піклування.

Суд також встановлює опіку над фізичною особою у разі визнан-ня її недієздатною, встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності.

В перелічених випадках суд призначає опікуна, піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

В інших випадках орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою осо-бою (ст. 61 ЦК України).

Згідно з п. 3.5 Правил