Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

“Державно-правові погляди і правління Ярослава Мудрого”

Ярослав Володимирович — великий князь Київської Русі, прозваний давньоруським народом за особливо плідну державну діяльність, за безустанну турботу про поши-рення християнства, і освіти Мудрим, прожив 76 років. Усе повнокровне тривале творче життя Ярослава було віддане державотворенню Київської Русі. При правлінні Ярослава вона стала найбільшою і сильною державою Європи. Успіхи Київської Русі у внутрі-шньому державному, економічному і культурному розвитку, у військовій сфері і зов-нішній політиці нерозривно пов'язані з іменем Ярослава Мудрого.

Якщо Володимиру, щоб добитись визнання тогочасною Європою і одружитись з візантійською принцесою доводилось брати штурмом Херсонес Таврійський, то Ярослав отримав прізвисько "тестя Європи" — так багато було бажаючих отримати "руку і серце" його дочок серед європейських монархів.

Ярослав Мудрий засновував міста, будував церкви та монастирі, домагався від константинопольської патріархії канонізації перших святих Київської Русі. Важливим компонентом ідеологічної програми Ярослава Мудрого були заходи щодо розвитку літератури і книжкової справи. Піклуванням великого князя при Софійському соборі утворилась своєрідна академія — гурток добре підготовлених книжників та вчених, зайнятих не лише перекладами з грецької, а й укладанням нових літературних творів, покликаних втілити й пропагувати теоретичну платформу доби... Визначним лідером академії був Іларіон, який 1051 року став митрополитом.

Іларіон був пресвітером княжої церкви у Берестові, визначним ученим, громадським діячем, близьким соратником Ярослава Мудрого. Саме завдяки старанням останнього, навіть в супереч волі константинопольської патріархії, собор єпископів Київської Русі 1051 року обрав Іларіона митрополитом — першим на цій посаді вихідцем з русичів.

Приділяючи велику увагу проблемам державного будівництва, Ярослав дуже багато зробив у становленні і розвитку давньоруського права. Не випадково найстародавнішу частину Короткої Редакції — першого Збірника права Київської Русі, що дійшов до нас, — "Руської Правди" в народі справедливо називали "Услав Ярослава" або "Правда Ярослава".

У цей збірник правових норм ввійшли статті, що різко обмежили традиційний інститут "кревної помсти", сферу застосування смертної кари, більшість покарань мало характер грошових та майнових штрафів.

"Правда Ярослава" ввійшла складовою частиною "Руської Правди", яка, у свою чергу, стала основою карного кодексу Великого Князівства Литовського — Литовського статуту, норми якого використовували сільські суди в Україні аж до початку XIX сторіччя.

Ідеал князя-правителя створений Іларіоном у "Слові про закон і благодать" більше підходить не до реального великого князя Володимира Святославовича, а, швидше, до його сина і благодійника самого митрополита — Ярослава Мудрого, що носив християнське ім’я Георгій і якому також відведене певне місце в повному списку твору: "Добрий і вірний спадкоємець твого благочестя — син твій Георгій, котрого Господь зробив наступником твого володарювання. Не порушує він твоїх уставів, але укріпляє, не розтрачує скарбів твого благовір’я, але ще більше примножує, не говорить, але діє, завершуючи недокінчене тобою, як Соломок діла Давидові". Адже саме він, проводячи курс на упорядкування суспільного і державного життя не лише сприяв розробці ідеологічного обґрунтування своїх дій, а й створив перший відомий нам кодекс писаного карного права - "Правду Ярослава".

Однією з головних причин створення "Повісті минулих літ" і "забування" літописцями попередніх літописних зводів вважається прагнення Ярослава Мудрого і його наступників підвести ідеологічну базу під виключність прав роду Рюриковичів на володіння Київською Руссю. Тому представникам саме цього роду в "Повісті" приписувалась першість у діях державного значення, яка їм часом не належала. Одним з таких епохальних актів є визнання християнства державною релігією Київської Русі і хрещення її жителів.

У „Повісті ...” літописець засуджує князівські міжусобиці, які тоді набули широкого розвитку, вважає їх однією з найголовніших причин всіх бід києворуської держави. Говорячи про смерть Ярослава Мудрого він відтворює найголовніше з його політичного заповіту нащадкам:"... А ви, сини мої, живіть між собою в любові, бо всі ви брати від одного батька і одної матері. І якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами, і підгорне під вас ворогів ваших, і будете мирно жити. Та коли будете в ненависті жити, в сварках і міжусобицях, то й самі загинете, і землю батьків і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим. Але слухайте брат брата, живіть мирно"

Ярослав (християнське ім'я Георгій або Юрій) народився близько 978 р. Він був сином великого Київського князя Воло-димира Святославовича (Святого) і Рогнеди Рогволодівни — по-лоцької княжни. За характеристикою літопису, розум у молодого Ярослава "був добрий і на раті він був хоробрим". Крім того, Ярослав "до книжок виявляв прилеглість, часто читав їх вночі і вдень" — зауваження, що свідчить про його унікальну для того часу освіченість.

Володимир Святий, проводячи перший поділ своїх земель між синами, "посадив" Ярослава спочатку в Ростові. Саме заслугою Ярослава є заснування у Північно-Східній Русі міста Ярославля — для захисту кордонів держави по Волзі. У зв'язку зі смертю стар-шого сина Вишеслава Володимир перевів Ярослава до Новгорода. Після смерті 15 липня 1015 р. великого князя Володимира Святославовича про-тягом кількох років Ярослав зів боротьбу за Київську великокнязівську владу проти свого брата Святополка Окаянного, відомого своєю підступністю і жорстокістю. 1019 р., перемігши Святополка, Ярослав міцно утвердився на великокнязівському престолі в Києві і, за висловом літописця, "втер піт зі своєю дружиною"

З 1026 по 1036 р, Ярослав ділив управління Київською Руссю за