згодою, з братом Мстиславом. Брати "розделист по Днепр Руську землю; Ярослав прия сю сторону (Правобережжя), а Мстиславону. И начаста жити мирно в братолюбстве, й уста усобица и мятеж, и бысть тишина велика в земли". Брати спільно вирішувати головні державні питання, що стосувалися всієї Русі, спільно здійснювали воєнні походи.
1036 р. Мстислав помер. Ярослав знову стаз одноосібним правителем Русі. Най-важливішим своїм завданням він вважав збереження цілісності держави. Цьому насам-перед і була підпорядкована його внутрішня і зовнішня політика.
Княжіння Ярослава — це час подальшого розвитку Київської Русі. Воно ознаме-нувалося загальним піднесенням країни, зміцненням економічних та культурних зв'я-зків між окремими частинами, розквітом Києва як центру держави. Київ був оточений кам'яними мурами, могутньою системою укріплень, в яких було кілька воріт. До наших днів збереглися руїни уславлених Золотих воріт, які були головним в'їздом до Києва. Збудовані вони були за взірцем Царгородських, над ворітьми ще при Ярославі височила церква Святої Богородиці Благовіщення.
Велику роль у діяльності Ярослава відігравали тур6ота про внутрішній благоустрій землі, її спокій і зовнішню безпеку. Він був князем — "нарядникомь" землі. Подібно до батька, він заселяв степові простори, продовжують політику попередників по охороні кордонів і торговельних шляхів від кочовиків, а також, по захисту інтересів руської торгівлі у Візантії. На Півдні держави було зміцнено степовий кордон Русі — побудовано "гради", спираючись на які можна було відбивати напади кочовиків.
Завдяки Добрим особистим стосункам з Новгородом Ярослав постійно підтримував з ним безпосередні тісні зв'язки, "посадивши" туди князем свого сина Володимира. Він і сам часто їздив до Новгорода. У Софійському храмі в Новгороді були поховані дружина Ярослава та син Володимир з дружиною.
Ярослав 1030 р. "ходив" на Чудь і утвердив свою владу на берегах Чудського озера; він побудував тут місто і назвав його Юр'євим на честь свого янгола. Є відомості про успішний похід давньоруських дружин до Уральського хребта, а також у Північ-но-східну Галіцію, інші регіони. Давньоруська Київська держава у першій половині XI ст. зробилася неосяжною за розмірами і "єдиною".
Добре розуміючи значення релігії для формування міцної, могутньої держави. Ярослав активно сприяв поширенню християнства, розвиткові необхідної для цього освіти і підготовці священнослужителів з корінного населення Русі. _Він заснував у Києві на місці своєї перемоги над печенігами храм Святої Софії, який було прикрашено чудовими фресками і мозаїкою. У Києві ж було споруджено монастир св. Георгія та монастир св. Ірини (на честь янгола своєї дружини). Ярослав не шкодував коштів на церковне убранство. При ньому Київ збагатився багатьма чудовими спорудами. Чимало зусиль Ярослав докладав і для внутрішнього устрою православної церкви. Коли напри-кінці його княжіння в 1051 р. треба було визначити нового митрополита, Ярослав повелів собору давньоруських єпископів поставити Київським митрополитом Іларіона — прес-вітера села Берестового на Дніпрі, родом із східних слов'ян, відомого своєю освіченістю, бажаючи тим самим усунути залежність давньоруської духовної ієрархії від Візантії". З призначення Київським митрополитом осіб з місцевих церковних діячів візантійська дипломатія втрачала можливість активно впливати на політичне життя Київської Русі.
Щоб поширити в народі засади християнської віри, Ярослав повелів перекладати церковні рукописні книги з грецької на слов'янську мову. Він і сам багато придбавав церковної, літератури, вивчав її. Ці цінні рукописи Ярослав помістив до бібліотеки Софійського собору (центр митрополії) для широкого використання. З метою поши-рення письменності Ярослав повелів духовенству вчити дітей. І "як буває, — писав літописець, — один землю зоре, другий же засіє, а треті жнуть і їдять поживу, що не збіднюється. Так і тут. Батько ж його Володимир землю зорав і пом'якшив, тобто хрещенням просвятив. Ярослав же засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо вчення дістаючи книжкове".
Час Ярослава був епохою активних зносин Київської Русі з державами Заходу. Звідси й часті династичні шлюби, котрі свідчать про прагнення іноземних государів поріднитися з родиною Ярослава. Сам Ярослав був одружений на шведській принцесі Інгігерд (у православії Ірина), а норвезький принц Гаральд Сміливий дістав руку його дочки Єлизавети. Деякі сини Ярослава також були одружені на іноземних принцесах (Всеволод, Святослав). Принци й інші знатні нормани знаходили притулок і захист у Ярослава (Олав Святий, Магнус Добрий, Гараіьд Сміливий). Сестра Ярослава Марія була одружена з Казимиром Польським, друга дочка його Анна — за королем Генріхом 1 Французьким, третя — Анастасія — за Андрієм І Угорським. Є відомості західних літописців про родинні зв'язки з англійськими королями і про перебування-при дворі Ярослава двох англійських принців, що шукали притулку. Столиця Ярослава — Київ іноземцям видавалася суперником Константинополя; її пожвавлене життя, викликане інтенсивною для того часу торговельною діяльністю, вражало письменників-іноземці Безумовно, успішно управляти такою могутньою державою, як Київська Русь, можна було лише спираючись на досить досконалий для свого часу державний апарат. Становленню цього апарату, всієї системи державної влади Ярослав приділяв багато уваги. В Київській Русі за Ярослава була вже досить розвинута феодальна суспільно-економічна і державна структура. Попередня, заснована на дружинній організації десяткова система управління поступово в першій половині XI ст. доповнюється, а пізніше і витісняється двірсько-вотчинною системою управління. Ідо більше відповідала завданням феодалізації. Міністеріали, напевне, відігравали вже істотну роль при дворі самого Ярослава. Для вирішення найважливіших загальнодержавних завдань починають скликатися феодальні з'їзди, при великому князі функціонувала рала з його найближ-чого оточення. В організації управління обширною Київською державою, щоправда, ще велику роль відігравали родинні