Варто зазначити: якщо буде доведено, що особа діяла під впливом обставин, які тимчасово паралізували її во-лю або вимусили її поступити таким чи іншим чином, то такі дії не повинні мати юридичної сили. Але це прави-ло не буде діяти, якщо буде підтверджено, що особа са-ма свідомо привела себе в такий стан вживанням алко-голю чи наркотиків або іншим способом. Навіть і в цьо-му випадку слід розрізняти дії в залежності від їх спря-мованості. Якщо громадянин, перебуваючи у стані сп'яніння, заподіяв комусь шкоду, то він повинен її відшкодувати. Якщо ж стан його сп'яніння був викорис-таний іншими особами, і він вчинив дію, яка негативно вплинула на майновий чи особистий стан його самого або інших осіб, то така дія сама по собі не повинна мати юридичної сили.

Як бачимо, юридичні дії слід віднести до юридичних фактів.

3. СПОСОБИ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ

Від зародження бажання до волевиявлення проходить деякий час. В одних випадках цей проміжок часу корот-кий, в інших - довгий. Саме в цей період часу людина обмірковує шляхи, за допомогою яких вона може задо-вольнити бажання. Результатом цього і є певна дія. Але ще до настання завершальної дії воля може певним чи-ном проявитися у поведінці особи. Людина може про свої наміри комусь розповісти, написати, дати оголошення в рекламну фірму. Зрозуміло, такий прояв це теж дія, хоча й не кінцева, але в деяких випадках має врахо-вуватися правом. Наприклад, особа вирішила продати річ. Зробити це можна по-різному. Домовитися безпосе-редньо з покупцем, тут же передати йому річ і отримати гроші. Передача речі і буде юридичне значимою дією. Буває й по-іншому. Продавець і покупець укладають договір без передачі речі, домовляються про передачу речі в майбутньому. Укладання договору без передачі речі - це теж юридична дія, юридичний факт, з яким пов'язане виникнення прав і обов'язків. Таким чином, допускаються різні форми зовнішнього волевиявлення:

словами (усно), письмовим актом, шляхом мовчання, пове-дінкою особи. В останньому випадку говорять про так звані конклюдентні дії, тобто дії, в яких втілюється взаєм-нозрозуміла воля осіб. До таких підносять і ситуацію, за якої громадянин опускає в автомат монету або жетон (вчиняє дію і одержує річ).

Мовчання визнається виявом волі у випадках, перед-бачених законодавством. Якщо наймач продовжує ко-ристуватись майном після закінчення строку договору, а наймодавець з цим мовчки погоджується, то договір вважається подовженим на невизначений строк. Факт відсутності заперечення (мовчання) в даному випадку набирає значення юридичної дії.

Волевиявлення може чинитися як безпосередньо са-мою особою, так і через представника (опосередковано). Опосередкований спосіб волевиявлення зумовлюється найчастіше відсутністю здатності або фізичної можливо-сті в уповноваженої особи вчиняти юридичні дії. Пред-ставництво буває двох видів - обов'язкове (законне) і добровільне. Обов'язковими представниками є батьки, опікуни і піклувальники. Добровільне представництво засноване на бажанні уповноваженої особи вчиняти дії від імені іншої особи. Незалежно від виду представницт-ва воно розглядається юридичне як волевиявлення осо-би, від імені якої діяв представник, хоча зрозуміло, що опікун недієздатної особи фактично виявляє свою волю. Визнання того, що представник діє від свого імені, при-звело б до втрати будь-якого смислу представництва.

Одним із видів правомірних юридичних дій є угоди.

4. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ УГОД

Під угодою розуміється дія громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення циві-льних прав або обов'язків. Для угоди характерними є такі ознаки.

1. Угодою визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямо-вана на якийсь інший результат, то така дія не буде ви-знаватися угодою. Так, якщо громадянин порушує права інших суб'єктів, то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов'язків, не може вважатися угодою, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший результат - порушити чиєсь право. Або наприклад: осо-ба гасить пожежу, рятує потопаючого, віддає знахідку її власникові - це правомірні дії, але й вони не є угодами, бо виникли не з метою встановлення, зміни, припинен-ня прав або обов'язків. Такі дії називаються юридични-ми вчинками.

2. Угодою визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків. Укладаючи заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямова-ну на встановлення для спадкоємців прав та обов'язків. Домовленість між наймодавцем і наймачем про підви-щення плати за користування переданим у найом май-ном встановлює зміну прав та обов'язків сторін у дого-ворі найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов'язків між цими суб'єктами.

3. Угодою визнається дія юридичне незалежних, рів-ноправних осіб. Якщо працівник міліції вилучає у гро-мадянина автомобіль з метою переслідування правопо-рушника, то така дія не буде вважатися угодою, тому що працівник міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть угодами також адміністративні акти органів державного управління, які хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов'язання про передачу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як власні акти .суб'єктів адміністративного пра-ва. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх вико-нати незалежно від свого бажання.

Угода може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосеред-нього породження угодою цивільних прав і обов'язків може бути договір купівлі-продажу. Сам момент укла-дання названого договору породжує обов'язок продавця передати майно у власність покупцеві, а покупець зо-бов'язується