Р Е Ф Е Р А Т на тему:

Правове регулювання земельної реформи в Україні

Становлення і розвиток українського земельного права після проголо-шення незалежності України зумовлений формуванням і розвитком право-вої системи України, спрямованої на забезпечення широкомасштабної еко-номічної реформи та її складової частини — земельної реформи. У цьому напрямі формувалося законодавство щодо економічного блоку відносин, які утворювалися в процесі реформування економіки. Як відомо, в Україні. Російській Федерації та інших країнах СНД економічні реформи почали здійснюватися з 1990 р., головними елементами яких були перехід від плано-во-регулюючої до ринкової економіки; роздержавлення економіки; прива-тизація державного майна; розвиток підприємництва на базі різних форм власності і розширення господарської самостійності підприємств: розвиток корпоративних форм господарювання і різних форм кооперації, відроджен-ня селянських (фермерських) господарств у сільському господарстві.

Із прийняттям Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" в Україні стали впроваджуватися такі основні принципи економічної самостійності, як різноманітність і рівноправність форм власності та їх дер-жавний захист; децентралізація власності і роздержавлення економіки; по-вна господарська самостійність і свобода підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб. Законом було проголошено, що власність в УРСР виступає в: державній, колективній, індивідуальній (особистій і приватній трудовій влас-ності) формах. Вони затверджені Законом УРСР "Про власність'' від 7 люто-го 1991 р.2. 7 липня 1992 р. до цього Закону були внесені зміни і доповнення, за якими власність в Україні виступає у приватній, колективній, державній формах.

За Земельним кодексом УРСР від 13 грудня 1990р. право державної влас-ності на землю зберігалось, але вводилось право громадян УРСР на довічно успадковане володіння землею (ст.6). Законом України "Про форми влас-ності на землю" від 30 січня 1992 р. в Україні встановлено державну, колективну і приву гну форми власності на землю. Всі форми власності визнані рівними. Вони були відтворені і в редакції Земельного кодексу України прий-нятому 13 березня 1992 р.

Вирішальне значення для остаточного розв'язання права власності і сво-боди підприємництва має Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. У ст. 13 Основного Закону держави закріплено, що суб'єктом права на землю та інші природні ресурси є український народ, від імені якого права власни-ка здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України Згідно зі ст.14 Конституції Ук-раїни земля є основним національним багатством, що перебуває під особли-вою охороною держави. Право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону. Конституція України не передбачає інсти-туту права колективної власності на землю. Вона його офіційно не проголо-шує, але і не забороняє. Треба виходити з того, що цей інститут в Земельно-му кодексі України, як і в Законі "Про власність". після прийняття Конституції України збережено.

Законодавче визнання права приватної і колективної власності зумовлювало необхідність проведення земельної реформи. Початком проведення зе-мельної реформи в Україні можна вважати 15 березня 1991 р.. коли набрали чинності прийняті Верховною Радою УРСР Земельний кодекс та постанова "Про земельну реформу". Згаданою постановою всі землі України були про-голошені об'єктом земельної реформи. Основним завданням земельної ре-форми був перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадко-ване володіння громадянам, постійне користування колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам та організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарю-вання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального вико-ристання й охорони земель. Проведення земельної реформи було покладено на органи місцевої державної влади і місцевого самоврядування. Започаткування земельної реформи згідно з цим земельним законодавством не усувало монопольного права державної власності на землю.

З часу набуття ч шості Закону України "Про форми власності на зем-лю" від 30 січня 1992 р і Земельного кодексу України в редакції від 13 берез-ня 1992р., якими було введено право приватної, колективної (державної форм власності на землю, розпочався другий, істотно новий етап земельної рефор-ми, в основу якого покладена зміна форм власності на землю, її приватиза-ція. Згодом законодавчі акти спрямовувалися не лише на перерозподіл зе-мель суб'єктами господарювання, а й на здійснення нового напряму у земельних відносинах— приватизації землі. Тим самим держава відмовила-ся від монополії права державної власності на землю, а земельне право як галузь права набуло істотно нового змісту.

По-новому визначається предмет правового регулювання, а також пра-вомочності суб'єктів права на землю і зміст земельних правовідносин. До прийняття Конституції України, інших законодавчих актів про землю диску-сія про форми власності на землю, про правовий режим землі ще не закінчи-лася. Водночас існував спір між представниками двох концепцій привати-зації землі. Перша з них передбачала передачу земельних ділянок у приватну власність і користування, в тому числі на умовах оренди, виробникам сільськогосподарської продукції та в колективну власність — колективним сільськогосподарським товаровиробникам, збереження державних сільсько-господарських підприємств, яким земля надається у постійне користування. Друга концепція передбачала перерозподіл землі між усіма громадянами України, проведення так званої "бонізації" землі, яка базувалася нз прин-ципі, що кожний громадянин мав би право на земельну ділянку. Для реалі-зації цієї концепції пропонувалося видавати громадянам приватизаційний папір - бону, який громадянин міг би обміняти на приватизаційний майно-вий сертифікат чи на приватизаційний житловий чек. У Земельному ї.даксі України (1992 р.) одержала підтримку перша концепція.

Важливо не лише законодавче визнати право приватної і колективної власності на землю,