Р е ф е р а т

на тему:

“Поняття права інтелектуальної власності, її основні інститути”

Термін „інтелектуальна власність” уперше з’явився наприкінці XVIII ст. у французь-кому законодавстві. Традиції пропріетарного підходу до ав-торського і патентного права виникли у Франції на грунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послі-довний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відпо-відно до цієї теорії право творця будь-якого творчого резуль-тату — чи то літературного твору, чи винаходу, є його невід’ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та „існує незалежно від визнання цього права державною владою”.

14 липня І967 р. була створена Всесвітня організація інте-лектуальної власності, яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об’єднаних Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової влас-ності. Дещо пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який називався „Міжнародне бюро”. Ці секретаріати в 1893 р. були об’єднані в один, який діяв під різними назвами, останньою з яких була „Об’єднані міжнародні бюро з охорони інтелекту-альної власності” — скорочено „БІРПІ”.

Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняття інтелектуальної власності включає промислову влас-ність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, яке стосується літера-турних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів. Безумовно, обидва ці поняття в сучасному розумінні мають ширше значення.

Нині поняття інтелектуальної власності включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності. Коло об’єктів інтелектуальної власності сьогодні можна поділити на три основні групи: перша — це результати наукової, літературної і художньої творчості, які охороняються авторським правом і суміжними правами; друга — це результати науково-технічної творчості, що охороняються патентним правом або, точніше сказати, правом промислової власності; третю групу склада-ють засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної діяльності.

Отже, інтелектуальна власність — це результати творчої діяльності, її об’єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких реалізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, мір-кування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілю-ються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особли-вість інтелектуальної власності — її об’єктами є нематеріальні речі, а саме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використати, або вона вже втілена в науковому, літературному чи художньому творі. Це одна із специфічних ознак інтелек-туальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті ідеї, що містять результати науково-технічної творчості і пре-тендують на визнання об’єктом промислової власності, мають бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними органами.

При цьому не має значення рівень, цінність тощо самого результату. Яким би він не був — він є об’єктом власності його творця. Наприклад, автор розробив якусь технічну пропози-цію, спрямовану на удосконалення певного технологічного процесу, і подав до Держпатенту як винахід. У результаті науково-технічної експертизи цю пропозицію винаходом не визнано. Проте вона не перестала бути об’єктом власності її творця.

Перелік результатів інтелектуальної діяльності, які можуть бути об’єктами інтелектуальної власності, наведений у Законі України „Про власність” від 7 лютого 1991 р.

У п. 2 ст. 13 цього Закону, яка так і називається „Об’єкти права приватної власності”, проголошується: „Об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистец-тва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці”. Цей же Закон містить спеціальний розділ VI, який називається „Право інтелектуаль-ної власності”, в ст. 41 якого наводиться перелік об’єктів права інтелектуальної власності: „Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізатор-ські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науко-во-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці”. Отже, як бачимо, об’єктами інтелектуальної власності визна-ються будь-які результати інтелектуальної праці.

У новому Цивільному кодексі України наводиться більш повний перелік зазначених об’єктів. Стаття 426 кодексу, яка так і називається „Об’єкти права інтелектуальної влас-ності”, проголошує: „До об’єктів інтелектуальної власності відносяться: 1) результати інтелектуальної діяльності: витво-ри науки, літератури і мистецтва; виконання, фонограми і передачі організацій мовлення; винаходи, корисні моделі, про-мислові зразки; селекційні досягнення, топології інтегральних схем; нерозкрита інформація, у тому числі секрети вироб-ництва (ноу-хау);

2) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів або послуг: фірмові найменування; знаки для товарів і послуг; найменування місць походження (вказівка поход-ження) товарів;

3) інші результати інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і по-слуг у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими зако-нами”.

Наведені переліки не є вичерпними. Вони можуть допов-нюватись новими результатами інтелектуальної діяльності, яка не має меж.

Отже, якщо є інтелектуальна власність, то очевидно, що є і право інтелектуальної власності. Не може бути власності без права власності. Але чи є результат творчості об’єктом права власності — викликає дискусію. Із цього приводу існує дві точки зору в спеціальній літературі і два підходи у законо-давстві. Більшість правових систем за результати інтелекту-альної діяльності визнають лише виключне право на вико-ристання. Проте чимало