У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


країн результати інтелектуальної діяльності визнають об’єктами права власності (США, Фран-ція та ін,). Такі різні підходи в законодавстві є відображенням дискусії з цього приводу на теоретичному рівні.

У навчальному посібнику немає потреби заглиблюватись у цю дискусію. Ми будемо виходити із позиції законодавця України. За Законом України „Про власність” будь-які результати інтелектуальної діяльності визнаються об’єктами права власності (приватної, комунальної чи державної). Проте закони України про інтелектуальну власність непослідовні у визначенні права на результати творчості. Закон України „Про авторське право і суміжні права” в ст. 14 визнає за авто-рами творів науки, літератури І мистецтва лише виключні права на використання твору. Такої ж позиції дотримано і в Законі України „Про охорону прав на сорти рослин”, який в ст. 4 проголошує: „Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання”. Вірогідно, що такої саме позиції дотримується і Закон України „Про племінне тваринництво”, проте прямого свідчення того в самому Законі немає. Отже, принаймні три закони України право на резуль-тати творчої діяльності обмежують лише виключним правом на використання цього результату.

Інші закони про промислову власність результати науково-технічної творчості чітко і однозначно визнають об’єктами права власності з усіма наслідками, що з цього випливають. Так, Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” у п. 5 ст. 5 визначає: „Право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом”. Подібні норми містять також інші закони про промислову власність України. Таким чином, законодавець України зайняв непослідовну позицію стосовно прав на результати інтелектуальної діяль-ності, що також є відображенням різних поглядів на цю проб-лему серед фахівців.

Автори цього навчального посібника є прихильниками тієї точки зору, за якою за творцями визнається право власності на їхні витвори, і тому при викладі навчального матеріалу виходитимуть із цієї позиції.

Право інтелектуальної власності, як і будь-яке інше цивіль-не право, прийнято розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні.

Право інтелектуальної власності в об’єктивному зна-ченні — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності, Тобто це су-купність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини.

У суб’єктивному значенні право інтелектуальної влас-ності — це особисті немайнові і майнові права, що від-повідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Зміст суб’єктивних прав інтелектуальної власності буде розкрито далі.

Об’єктами права інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, а первісними суб’єктами цього права є творці цих результатів. Безумовно, право інтелектуальної власності може належати не лише безпосередньо творцям, а і їх правонаступникам.

Залежно від характеру інтелектуальної діяльності право власності на зазначені результати буває трьох видів. Якщо результатом творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, то вони охороняються авторським правом. До ав-торського права долучаються так звані суміжні права (права виконавців, розробників фонограм та організацій мовлення).

Результати науково-технічної творчості складають групу об’єктів права промислової власності. Позначення і наймену-вання, засобами яких розрізняються учасники цивільного обо-роту, товари і послуги складають третю групу прав інтелекту-альної власності.

Привертає увагу певна невідповідність назв зазначених ви-дів прав інтелектуальної власності. Найбільш адекватна змісту назва „право промислової власності”. У цій групі об’єднані результати науково-технічної творчості, які можуть бути використані у виробничій діяльності людей у будь-якій галузі народного господарства. Вони мають за мету підвищення тех-нічного рівня виробництва та досягнення певного позитив-ного ефекту у виробництві.

Що стосується творів науки, літератури і мистецтва, то ця група об’єктів права інтелектуальної власності не має своєї назви. Ми просто називаємо ці об’єкти такими, що охороня-ються авторським правом і суміжними правами. У спеціальній літературі зазначену групу називають інколи літературною власністю.

Докладніше зупинімося на питанні про співвідношення права власності і права інтелектуальної власності. Право власності і право інтелектуальної власності — це різні правові інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно полягає в тому, що їх суб’єктам належать однакові права на об’єкти власності. Суб’єкти права інтелектуальної власності мають стосовно результатів творчої діяльності такі само правомоч-ності, як і суб’єкти звичайного права власності. Це — право володіння, користування і розпоряджання об’єктом своєї влас-ності на свій розсуд (ст. 41 Конституції України). Спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності, незважаючи на їх різноманітність. Право власності виникає шляхом виробництва об’єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо. Право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само виникає й інтелектуальна власність.

Проте між цими двома видами права власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1. Право власності (крім права власності, що встанов-люється договором позики) не обмежене будь-яким строком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передба-чених законом. Право інтелектуальної власності встанов-люється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає надбанням суспільства.

2. На окремі об’єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об’єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права влас-ності на матеріальний об’єкт спеціальної кваліфікації не по-требує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об’єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).

3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності вста-новлюється на матеріальні об’єкти — предмети навколиш-нього середовища. Об’єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об’єкти — речі, які в рим-ському приватному праві називались безтілесними.


Сторінки: 1 2 3