Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

“Правові основи контролю над

кримінальною політикою”

Основний зміст ідеї правової держави в нашому суспільстві полягає в необхідності відродження начал права, у забезпеченні верховенства Конституції та її правових засад в структурі джерел права, прямої та безпосередньої дії конституційних норм і відповідно в підвищенні престижу закону через зміцнення його правових витоків.

Розглянемо, як ці ідеї втілилися в Конституції України з точки зору створення правових засад контролю за формуванням і реалізацією завдань кримінальної політики як одного із важливих напрямів контролю суспільства над державою, народу над владою.

Конституцією, яка в ст. 1 встановлює, що Україна є демократичною, соціальною і правовою державою, закладена правова основа контролю. Тільки в демократичній державі її громадяни рівноправні і володіють широкими правами і свободами, в тому числі правом брати участь в управлінні справами держави. Тільки в правовій державі переважають принципи права, а не мотиви політичної або якої-небудь іншої доцільності. Демократична правова держава «пов'язана» правом, виходить з визнання невідчужуваних (природжених) прав і свобод людини та покладання на державу обов'язку дотримувати й захищати права і свободи людини та громадянина.

Для реалізації цих важливих конституційних засад повинні використовуватися різні інститути і механізми, в тому числі й інститути контролю. Держава зобов'язана створювати не тільки систему захисту прав і свобод, в яку були б включені судові і адміністративні органи, парламентські і президентські структури, встановлювати чіткі процедури такого захисту, але також систему і механізм контролю за забезпеченням цих прав і свобод. Цей обов'язок держави прямо випливає із ст. 3 Конституції.

В однаковій мірі до норм, що встановлюють право контролю над владою, потрібно віднести ст. 5 Конституції, в якій носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні проголошується її народ, що здійснює цю владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Це означає, що, формуючи і реалізовуючи завдання кримінальної політики, органи державної влади опосередковано реалізовують владу народу, а значить, вони підконтрольні йому.

У ряді норм Конституції нарівні з покладанням на державу обов'язку контролю за діяльністю органів кримінальної юстиції встановлюється і предмет такого контролю.

Так, в ст.ст. 13,15 і 42 гарантується єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг і фінансових коштів, підтримка конкуренції, свобода економічної діяльності, а також визнаються і захищаються рівним чином приватна, державна, муніципальна та інші форми власності. Ці конституційні принципи знаходять свій розвиток в інших статтях Конституції. Новим КК України на виконання конституційних норм, що розглядаються, в кримінальному законодавстві введений принцип єдності кваліфікації і санкцій за злочини проти власності в різних її формах. Таким чином була ліквідована відмінність у кваліфікації злочинів, що зазіхають на різні форми власності. На цій основі компетентні органи, що здійснюють контроль за кримінальною політикою, зобов'язані стежити, як правозастосовчими органами виконуються вказані конституційні положення.

Аналогічно предмет контролю встановлений і ст. 37 Конституції, яка забороняє створення і діяльність громадських об'єднань, цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, насильницьку зміну конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України, підрив її безпеки, створення озброєних формувань, розпалювання соціальної, расової, національної, релігійної ворожнечі. Відповідно до даної норми в КК України встановлена кримінальна відповідальність за перераховані вище діяння (ст. 109,110,260).

Правовою основою для контролю за формуванням і реалізацією завдань кримінальної політики є ч. 2 ст. 19 Конституції. Зокрема, в ній говориться про те, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а в ч. 5 ст. 94 встановлено, що закони підлягають офіційному опублікуванню. Неопубліковані закони не застосовуються. Будь-які нормативно-правові акти, що стосуються прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, не можуть застосовуватися, якщо вони не опубліковані офіційно для загального відома. Стосовно законодавчого рівня ця вимога Конституції означає, що закони, якими регулюється правозастосовча діяльність кримінальної юстиції, тобто визначається і реалізується кримінальна політика, не можуть застосовуватися, якщо вони офіційно не опубліковані. Те ж стосується і будь-яких нормативно-правових актів, що стосуються прав і обов'язків людини і громадянина.

Що стосується статей розділу II Конституції про права і свободи людини і громадянина, то практично всі із них можна віднести до норм, які містять засади, порядок і умови здійснення контролю за формуванням і реалізацією завдань кримінальної юстиції.

Наприклад, розглянемо ст. 28 Конституції, частина 1 якої проголошує, що кожен має право на повагу до його гідності, а частини 2 і З містять важливі положення про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, насильству, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, а також не може без вільної згоди бути підданий медичним, науковим чи іншим дослідам. Кримінальний кодекс України на забезпечення ст. 28 Конституції встановлює кримінальну відповідальність за злочини, пов'язані з посяганням на честь і гідність особи: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст.146), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151), хуліганство (ст.296) та ін.

У ст. 28 Конституції знайшла втілення ст. 5 Загальної декларації прав людини", що забороняє піддавати її «катуванню або жорстокому, нелюдському чи такому що принижуючим гідність, поводженню і покаранню». У ст. 22 названої Декларації передбачена необхідність створення соціально-економічних