Так, на політико-директивному рівні вона втілюється в щорічних посланнях Президента України, в яких він висловлює власне бачення Державних пріоритетів у зовнішній і внутрішній політиці. Вона може втілюватися також і в інших актах глави держави - наприклад, в його указах. Як правило, в заключній частині цих документів вказується, на кого конкретно (державний орган, посадову особу уряду) покладається контроль за їх реалізацією. Потрібно зазначити, що офіційно заявлені в щорічних посланнях позиції Президента помітно впливають на складання планів законопроектних робіт. У цих посланнях міститься досить повна інформація про «Ідеологію» тих або інших законопроектів, яка може не поділятися парламентськими фракціями, навіть тими, що складають більшість. Однак не враховуватися вона не може, оскільки депутати, ухвалюючи той або інший закон з позиції, відмінної від президентської, змушують Президента до подальшої реалізації ним права вето.

Право Президента України на вето, безсумнівно, є одним із найефективніших засобів контролю над законодавчою діяльністю парламенту.

Ст. 106 Конституції наділяє Президента правом скасувати акти органів виконавчої влади (п. 16) у разі суперечності цих актів Конституції України і законам, міжнародним зобов'язанням України або порушення ними прав людини і громадянин. Президент неодноразово використовував це своє право.

У відповідності з п. 27 ст. 106 Президент України володіє правом помилування. Використовуючи це своє право, Президент не тільки виявляє акт милосердя до засудженої особи, але і реалізовує свою контрольну функцію в сфері кримінальної політики, бо тим самим використовується останній шанс якось виправити становище шляхом зміни міри покарання за кримінальний злочин, призначеного вироком суду, який вже набрав законної чинності.

Разом з тим Верховна Рада наділена рядом повноважень, які в сукупності і складають контрольну функцію парламенту як вищого представницького і законодавчого органу України. До них відносяться: відповідальність Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою, затвердження певних передбачених в Конституції указів Президента України, участь у формуванні державних органів влади, контроль за виконанням державного бюджету, право ратифікації міжнародних Договорів, заслуховування посадових осіб. Однак закріплений в Конституції механізм «стримувань і противаг» не є оптимальним і потребує відповідних коректив. На наш погляд, потрібно посилити контрольні функції законодавчої влади над виконавчою, в тому числі в сфері забезпечення безпеки суспільства і його громадян від злочинних посягань. Зокрема, заслуговують уваги пропозиції щодо розширення переліку членів КМУ, призначення яких Президентом допускається тільки із згоди Верховної Ради. До їх числа пропонується віднести: віце-прем’єр-міністрів, міністрів фінансів, оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, голови Служби безпеки України. Не вдаючись в детальний розгляд цього питання, висловимо тільки думку про те що до їх числа слід віднести потрібно включити міністра юстиції», оскільки роль очолюваного ним міністерства в теперішній час помітно змінилася, особливо після включення до його складу Департаменту з виконання покарань.

Практика більш ніж п'ятирічного застосування Конституції України показала, що стабільність (нестабільність) суспільних відносин в конкретній сучасній обстановці залежить від стану Міністерства фінансів і Міністерства закордонних справ, а також так званих силових міністерств. Однак за чинною Конституцією парламент не має ефективних важелів впливу на ці міністерства і відомства. Тим часом традиційно призначення і звільнення від посади посадової особи є одним із найдієвіших засобів впливу на неї. При цьому відомо, що безумовну владу над іншими має той (в даному випадку Президент України), хто концентрує в своїх руках організаційну владу, хто уповноважений призначати і звільняти міністрів від посади. Встановлення такої конституційної процедури призначення на ведучі посади (віце-прем’єр-міністрів, міністра фінансів, міністра кордонних справ, керівників «силових» міністерств і відомств, яка залежала б не тільки від розсуду вищої посадової особи України - Президента, але і від представників влади народу - Верховної Ради, дозволить виключити довільність, спонтанність і непередбачуваність перестановок в уряді, що, безперечно, справить стабілізуючий вплив на стан суспільних відносин.

Крім того, в такій ситуації відповідальними за стан урядової влади стають не тільки Президент, але і депутати Верховна Рада. Це буде сприяти, з одного боку, припиненню процесу концентрації народного невдоволення владою тільки на Президентові України, з іншого-посиленню відповідальності депутатів перед народом, бо по тому, як поводиться кожний депутат при призначенні конкретних членів уряду, громадянам легше оцінити діяльність депутата на предмет її відповідності волі виборців.

У відповідності зі ст. 116 Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення законності, прав і свобод громадян, громадського порядку, боротьби із злочинністю. Одне із його головних завдань - створити фінансову і матеріально-технічну базу для нормальної і ефективної діяльності судів і правоохоронних органів, передусім прокуратури, юстиції, внутрішніх справ. Міністри юстиції і внутрішніх справ є за посадою членами уряду, і їх звіти про стан законності в країні та боротьбу із злочинністю уряд періодично заслуховує на своїх засіданнях. Таким чином в діяльності Уряду реалізовуються конституційні засади контролю над кримінальною політикою.

На закінчення потрібно звернути увагу на ст. 121-128 Конституції, в яких встановлюються конституційно-правовий статус Верховного Суду України (ст.125), порядок призначення суддів (ст. 128), статус Прокуратури України (ст.121), порядок призначення Генерального прокурора України (ст. 122). Положення цих норм Конституції стосуються питання, що розглядається нами, в тому плані, що вони визначають правове становище провідних суб'єктів контролю за формуванням і реалізацією завдань кримінальної політики.

Зрозуміло, Конституція України не може містити повного і вичерпного переліку правових підстав для здійснення контролю за формуванням кримінальної