Зміст

ВСТУП

В умовах глибокої кризи, яка охопила практично всі сторони життя нашого суспільства, стан законності став домінуючою темою і для працівників правоохоронних органів, і для вчених-правознавців. Загальна оцінка цього стану як кризового визнається досить обгрунтованою, оскільки спирається на такі очевидні факти, як фрагментарність і суперечність законодавства останніх років, неузгодження законодавства з суспільними потребами і вимогами, нарощення розриву між законодавчими актами і економічними, організаційними і технічними можливостями їх реалізації.

Проблеми забезпечення конституційної законності, безпеки суспільства і його громадян від злочинних посягань, проведення всього українського законодавства у русло ідей, проголошених Конституцією, його розвиток і перетворення в реальний фактор економічних, політичних і соціальних реформ, розробки правових, управлінських і організаційних засобів впливу на злочинність і встановлення контролю над нею, висуваються на передній план юридичної науки і практики. В зв'язку з цим постійно зростають роль і відповідальність в розробці названих проблем вчених-правознавців, політологів і соціологів, оскільки при вдалому вирішенні питання вони отримають можливість не лише внести стабільність в систему суспільних відносин, але і реалізувати демократичний, загальногуманний потенціал, закладений в розділі Конституції України, який присвячений правам і свободам людини.

В даній магістерській роботі аналізується ключова і визначальна деталь здійснення покладеного завдання - кримінально-правова політика. Тобто аналізуються її поняття, принципи і завдання на сучасному етапі, які визначають основні засади боротьби із злочинністю. Дається коротка характеристика історичного розвитку кримінального законодавства в Україні в аспекті його відношення до змін в державній кримінально-правовій політиці. Також визначається співвідношення кримінального закону і кримінальної політики, даються основні проблеми зміни кримінального законодавства у зв'язку із зміною суспільних відносин. Як висновок, пропонуються основні напрямки і завдання удосконалення кримінального законодавства України, його вплив на державну кримінально-правову політику.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є поняття та основні напрями кримінальної політики України. Предметом дослідження є норми чинного кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей законодавства України.

Мета і завдання дослідження. Мета, яку поставив перед собою автор дослідження, полягає в тому, щоб: чітко визначити ознаки та поняття кримінальної політики.

Науково-теоретичною базою стали роботи вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі кримінально-процесуального та кримінального права, загальної теорії права і держави, історії права і держави України та зарубіжних країн, наукові праці з окремих питань цивільно-процесуального та цивільного права тощо. Зокрема, дослідження таких провідних вчених-процесуалістів, як Грищука В.К., Дагеля П.С., Босхолова С.С., Ісмаілова І.А., Гаджиєв К.С., Скуратова Ю.І., Бєляєв Н.А. та інших, чиї ідеї становлять значний інтерес для правової доктрини і законодавства України.

Нормативну базу дослідження склали Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне та інше законодавство України, нормативно-правові акти УРСР та колишнього Союзу РСР, Кримінально-процесуальний кодекс України, міжнародно-правові акти у галузях прав людини і правосуддя.

Структура роботи. Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Магістерська робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних нормативно-правових актів і літератури.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

У вітчизняній юридичній науці проблемам кримінальної політики з давніх часів приділялася велика увага, так як їх дослідження мало важливе практичне значення, сприяло розробці оптимальних напрямів і ефективних заходів боротьби зі злочинністю.

До плеяди першопрохідників в цій області відносяться видатні вчені-юристи А.А.Герцензон, М.Д.Шаргородський, А.С.Шляпочников, дослідження яких продовжили ГА.Аванесов, Н.А.Бєляєв, М.М.Бабаєв, С.Е.Віцин, Л.Д.Бухман, П.С.Дагель, І.А.Ісмаїлов, П.Н.Панченко, А.Б.Сахаров, А.М.Яковлєв та ін.

В результаті копіткої і виснажливої роботи на рубежі 80-90-х років була створена теорія радянської кримінальної політики, яка "обслуговувала" існуючі в той час політико-директивний, законодавчий і правоздійснюючий рівні державної політики в сфері боротьби зі злочинністю.

Слід відмітити, що рівень теоретичних досліджень і прикладних наукових розробок був досить високим, не дивлячись на посилене заглиблення в масову свідомість міфу про скору перемогу над злочинністю, на жорсткий контроль з сторони цензури преси, видавництв. В науковому юридичному середовищі також реально відчувалось верховенство "соціалістичного монополізму", який знаходився в різкому звуженні (до одного) числа суб'єктів, які приймали рішення в будь-якій області діяльності Косалс Л.Я. Монополизм - тормоз развития советского общества // Постижение: Социология, Социальная политика. Экономическая реформа. – М., 1989. – с.121-129..

Тому і в сфері кримінальної політики нерідко складається ситуація домінування одного суб'єкта - партії, а всі решта "діючі особи" (МВС, КДБ, прокуратура і т.д.) були вимушені підкорятися її рішенням.

З самого початку періоду формування кримінальної політики велику увагу приділяли розробці її основних понять. Тому розгляд даного питання варто розпочати з визначення самої кримінальної політики. Остання як теорія склалась в результаті не тільки інтеграції науки кримінального права і соціальної політики, але також зближення і об'єднання соціології, політології, науки соціального управління з кримінологією і кримінальним правом. Вона стала закономірним висновком комплексного, всестороннього дослідження злочинності і інших негативних явищ і процесів суспільного життя.

1.1. Поняття кримінальної політики

В юридичній літературі є багато визначень кримінальної політики. Наведемо лише найбільш змістовні з них, які відображують різні підходи до досліджуваного питання.

Одним з перших поняття кримінальної політики запропонували Н.І.Загородников і Н.А.Стручков: "Кримінальна політика являє собою такий напрям радянської політики, в рамках якого формуються початкові вимоги боротьби зі злочинністю (виділені С.С.Босхоловим), розробка і здійснення широкого кола запобіжних заходів, створення і застосування правових норм матеріального, процесуального і виконавчо-кримінального права, встановлюючи криміналізацію і пеналізацію, а коли потрібно, декриміналізацію діяння, а також визначення кола допустимих в боротьбі зі злочинністю заходів державного примусу" Загородников Н.И., Стручков Н.А. Направление изучения советского уголовного