Так, Л.Д.Гаухман та Ю.І.Ляпунов писали: "Радянська кримінальна політика - це основні принципи, напрями і перспективи охорони соціалістичних, суспільних відносин від злочинних посягань (боротьби зі злочинністю), які базуються на пізнанні об'єктивних закономірностей розвитку суспільства в історично-визначений період часу і відповідно суті соціально-економічної формації" Гауфман Л.Д., Ляпунов Ю.И. Понятие советской уголовной политики и ее основные направлення. – М. - 1980. - с.4..

Інший підхід до визначення кримінальної політики базується на аналізі і співвідношенні з державною політикою боротьби зі злочинністю. Наприклад, Н.А.Бєляєв ще у 1958 році написав: "Політика радянської держави, направлена на боротьбу з соціально небезпечними діяннями, називається Кримінальною політикою".

В 1982 році П.С.Дагель підкреслював, що "радянська кримінальна політика - це політика КПРС і Радянської держави в сфері боротьби зі злочинністю" Дагель П.С. Проблеми советской уголовной политики. – Владивосток. - 1982. - с.8-11.. З ними згоден і П.Н.Панченко, який доцільно дослідив всі практично сформульовані до 1988 року підходи до визначення поняття і суті кримінальної політики. Він вважав: "Не дивлячись на відмінності в об'ємі змісту, основа кримінальної політики і політики боротьби зі злочинністю одна і та ж. Кримінальна політика формує головну лінію, стратегічні і тактичні напрями боротьби зі злочинністю" Сухарев А.Я., Алексеев А.И., Журавлев М.П. Основы государственной политики борьбы с преступностью в России. Теоретическая модель. - М. - 1997. - с.24..

Існує ще одна позиція в цій сфері. І.А.Ісмаїлов охарактеризував кримінальну політику як "напрямок діяльності держави, здійснюваний на рівні політичного керівництва, управління, прийняття та реалізації конкретних рішень, що мають основне призначення визначення і втілення в життя завдань, форм і змісту цілеспрямованих мір боротьби зі злочинністю (впливу на неї), організацію і забезпечення оптимального функціонування і розвитку цієї системи, що належить ідеологічній, правовій, інформаційній, ресурсній базі із взаємодією з іншими соціальними системами" Исмаилов И.А. Преступность и уголовная политика (актуальные проблеми борьбы с преступностью). - Баку - 1990. - с. 124..

Розвиваючи далі ці теоретичні положення, він прийшов до висновку “наявності і необхідності організаційного оформлення в самостійну наукову область організації знання кримінальної політології, як науки, покликаної вивчати властивості, зв'язки і відношення кримінальної політики як єдиної складної системи і подавати:

а) відповідним органам інформацію, яка може служити основою для прийняття рішень або організації, оптимального режиму функціонування і вдосконалення системи впливу на злочинність на визначені періоди часу і на перспективу;

б) галузевим наукам, які обслуговують окремі підсистеми боротьби з злочинністю, інформацію, орієнтуючу їх на загальні завдання, стан, тенденції розвитку, принципи боротьби з злочинністю як цілісності” Там же. – с.128..

Один із основоположників теорії кримінальної політики Г.М.Миньковський писав, що "можна говорити про політику боротьби з злочинністю (про кримінальну політику в широкому змісті слова) на трьох рівнях: концептуальному, законодавчому, правозастосовчому" Миньковский Г.М. Правовая политика в сфере борьбы с преступностью и проблемы законодательного регулирования этой борьбы // Проблемы формирования уголовной политики Российской федерации и ее реализации органами внутренних дел. - М. – 1995. - с.32..

Наведені формулювання не вичерпують перелік визначень кримінальної політики, що містяться в науковій літературі. Треба погодитися з думкою Г.М.Миньковського, особливо підкреслюючи, що "як би не називались напрямки діяльності держави і суспільства, зв'язані з боротьбою зі злочинністю, - мова йде про важливішу складову частину внутрішньої політики, яка забезпечує ефективну функціоналізацію економічної, ідеологічної і соціальної політики" Миньковский Г.М. Правовая политика в сфере борьбы с преступностью и проблемы законодательного регулирования этой борьбы // Проблемы формирования уголовной политики Российской федерации и ее реализации органами внутренних дел. - М. – 1995. - с.34-35..

Враховуючи вказані методологічні вимоги під кримінальною політикою слід розуміти:

1.2. Принципи кримінальної політики

Розуміння і пояснення кримінальної політики неможливе без знання формуючих її принципів, бо вони в концентрованому вигляді виражають саму політику. Питання принципів кримінальної політики виступає в літературі дискусійним, хоч і висвітлене достатньо детально. Ми розділяємо позицію, відповідно до якої принципи кримінальної політики відрізняються від принципів кримінально-правової політики, а тим більше - кримінального права. Між тим, в кримінальній літературі на цей рахунок існують інші погляди. Так, Н.А. Бєляєв категорично стверджує, що ніяких відмінностей між принципами радянської кримінально-правової політики і однойменними принципами кримінального права не існує Бєляєв Н.А. Уголовно-правовая политика й пуги ее реализации. – Л., 1986. - с.31..

Наступні зауваження відносяться до питання про класифікацію принципів. В літературі, як відомо, користується популярністю поділ всіх правових принципів на дві (загальні і спеціальні), три (загальні, міжгалузеві і галузеві) категорії і більше Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права. - М. - 1977. - с.55.. Однак існують і протилежні думки. Наприклад, С.Г.Келіна і В.Н.Кондрявоїв вважають малоплідними зусилля виділити галузеві, тобто кримінально-правові принципи, в "чистому вигляді". В якості вихідної позиції вони пропонують рахувати головним не пошук і виділення принципів, властивих тільки