формуванням і реалізацією завдань кримінальної політики є ч. 2 ст. 19 Конституції. Зокрема, в ній говориться про те, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а в ч. 5 ст. 94 встановлено, що закони підлягають офіційному опублікуванню. Неопубліковані закони не застосовуються. Будь-які нормативно-правові акти, що стосуються прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, не можуть застосовуватися, якщо вони не опубліковані офіційно для загального відома. Стосовно законодавчого рівня ця вимога Конституції означає, що закони, якими регулюється правозастосовча діяльність кримінальної юстиції, тобто визначається і реалізується кримінальна політика, не можуть застосовуватися, якщо вони офіційно не опубліковані. Те ж стосується і будь-яких нормативно-правових актів, що стосуються прав і обов'язків людини і громадянина.
Що стосується статей розділу II Конституції про права і свободи людини і громадянина, то практично всі із них можна віднести до норм, які містять засади, порядок і умови здійснення контролю за формуванням і реалізацією завдань кримінальної юстиції.
Наприклад, розглянемо ст. 28 Конституції, частина 1 якої проголошує, що кожен має право на повагу до його гідності, а частини 2 і З містять важливі положення про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, насильству, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, а також не може без вільної згоди бути підданий медичним, науковим чи іншим дослідам. Кримінальний кодекс України на забезпечення ст. 28 Конституції встановлює кримінальну відповідальність за злочини, пов'язані з посяганням на честь і гідність особи: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст.146), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151), хуліганство (ст.296) та ін.
У ст. 28 Конституції знайшла втілення ст. 5 Загальної декларації прав людини", що забороняє піддавати її «катуванню або жорстокому, нелюдському чи такому що принижуючим гідність, поводженню і покаранню» Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948г.// Права человека: Сборник международных документов - М., 1990. - с.12-17.. У ст. 22 названої Декларації передбачена необхідність створення соціально-економічних умов, що виключають приниження людської гідності. Заборона приниження гідності людини, застосування тортур та інших жорстоких методів поводження з людьми встановлена і в ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права Международный пакт о гражданских и политических правах от 19 декабря 1966 г. // Права человека: Сборник международных документов - М., 1990. - с.44-77., ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Україна пов'язана також зобов'язаннями, що випливають із Декларації про захист всіх осіб від катування та інших нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1975 р. Декларация о защите всех лиц от пыток и других, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания от 9 декабря 1975г. // СССР и международное сотрудничество в области прав человека: Документи й материалы. - М., 1989. - с.480-483., Конвенції ООН про заборону катування чи іншого жорстокого нелюдського, чи такого що принижує гідність, поводження або покарання 1984 р., Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими 1955 р. Минимальные стандарты правил обращения с заключенными от 30 августа 1955г.// Права человека: Сборник международных документов-М., 1990. - с.286-307., Кодексу поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку 1979 р Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка от 17 декабря 1979г. // Права человека: Сборник межународных документов. - М., 1998. - с.307-312.. та інших міжнародних актів.
Наведені положення міжнародних документів дозволяють зробити висновок про те, що не тільки Конституція України і українське національне законодавство, але і загальновизнані принципи та норми міжнародного права і міжнародні договори є правовою основою для здійснення контролю за формуванням і реалізацією завдань кримінальної політики в Україні.
Звертаючись до інших статей Конституції України, слід особливо відзначити такі, як: ст. 29 про те, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність (ч. 1) що арешт і тримання під вартою допускаються тільки за судовим рішенням, а до цього особа може бути піддана затриманню на термін не більш 72 годин (ч. 2); ст.ст.31, 32 про право кожного на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (обмеження цього права допускається тільки на підставі судового рішення), на недоторканість, особистого і сімейного життя, захист своєї честі і доброго імені, збір, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, право кожного знайомитися в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе; ст. 30 про те, що житло є недоторканим і ніхто не має права проникати в нього проти волі осіб, що проживають в цьому житлі, інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Регулятивне значення для забезпечення контролю над кримінальною політикою, але в більшій мірі на правозастосовчому рівні мають наступні статті Конституції України: ст.ст. 55, 127 про гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина, право обвинуваченого на розгляд його справи судом з участю присяжних засідателів; ч.2 ст.63 про гарантії права кожного на отримання кваліфікованої юридичної допомоги; ст. 62 про те, що кожен обвинувачений у здійсненні злочину вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1), про право обвинуваченого не доводити свою невинуватість (ч.