2), і про те, що при здійсненні правосуддя не допускається використання доказів, одержаних незаконним шляхом, що сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3); ст. 61 про те, що ніхто не може бути повторно кожен засуджений за один і той же злочин (ч. 1); ст. 63 про те, що ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ч. 1); ст. 56 про те, що кожний має право на відшкодування державою шкоди, завданої незаконними рішеннями чи бездіяльністю органів державної влади або їх посадових осіб; ст. 58 про те, що закон, що встановлює або що посилює відповідальність, зворотної сили не має, а також про те, що ніхто не може нести відповідальність за діяння, які на час їх здійснення не визнавалися правопорушенням, а якщо після здійснення правопорушення відповідальність за нього скасована або пом'якшена, застосовується новий закон.
Особливе значення для організації та здійснення контролю за формуванням і реалізацією завдань кримінальної політики мають норми Конституції, викладені в розділі VIII «Правосуддя». Немає необхідності перелічувати й аналізувати всі ці статті, але на двох потрібно зосередити увагу. Мова, зокрема, йде про ст. 129 Конституції, яка встановлює, що розгляд справ у всіх судах є відкритим (п. 7) і судочинство здійснюється на основі рівноправності та змагальності сторін (пп. 2 і 4), а згідно ст. 127 У випадках, передбачених законом, судочинство здійснюється з участю народних засідателів і присяжних (ч. 1).
І нарешті, розділ XII Конституції України, який встановлює статус і повноваження Конституційного Суду України, регламентує його діяльність. Тут обмежимося лише констатацією того, що ця група норм Конституції має регулятивне значення для здійснення конституційного контролю над кримінальною політикою.
Вельми істотними контрольними повноваженнями в сфері кримінальної політики Конституція наділяє Президента України, уряд України і Верховну Раду України.
Так, відповідно до ст. 102 Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2). У ст. 106 Конституції зафіксовані повноваження Президента: так, згідно пп. 29-30 він підписує закони прийняті Верховною Радою і має право щодо них. Відповідно до пункту 2 Президент звертається до Верховної Ради України з щорічними і позачерговими посланнями про внутрішнє і зовнішнє становище України. А згідно ч. 1 ст. 93 Президент наділений правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді.
Оскільки кримінальна політика є частиною внутрішньої політики, Президент відповідно пропонує Верховній Раді України, яка згідно пп. 5 і 33 ст. 85 Конституції визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики і здійснює контроль за її реалізацією у межах, визначених цією Конституцією.
Ця функція глави держави здійснюється на всіх рівнях кримінальної політики: політико-директивному, законодавчому і правозастосовчому.
Так, на політико-директивному рівні вона втілюється в щорічних посланнях Президента України, в яких він висловлює власне бачення Державних пріоритетів у зовнішній і внутрішній політиці. Вона може втілюватися також і в інших актах глави держави - наприклад, в його указах. Як правило, в заключній частині цих документів вказується, на кого конкретно (державний орган, посадову особу уряду) покладається контроль за їх реалізацією. Потрібно зазначити, що офіційно заявлені в щорічних посланнях позиції Президента помітно впливають на складання планів законопроектних робіт. У цих посланнях міститься досить повна інформація про «Ідеологію» тих або інших законопроектів, яка може не поділятися парламентськими фракціями, навіть тими, що складають більшість. Однак не враховуватися вона не може, оскільки депутати, ухвалюючи той або інший закон з позиції, відмінної від президентської, змушують Президента до подальшої реалізації ним права вето.
Право Президента України на вето, безсумнівно, є одним із найефективніших засобів контролю над законодавчою діяльністю парламенту.
Ст. 106 Конституції наділяє Президента правом скасувати акти органів виконавчої влади (п. 16) у разі суперечності цих актів Конституції України і законам, міжнародним зобов'язанням України або порушення ними прав людини і громадянин. Президент неодноразово використовував це своє право.
У відповідності з п. 27 ст. 106 Президент України володіє правом помилування. Використовуючи це своє право, Президент не тільки виявляє акт милосердя до засудженої особи, але і реалізовує свою контрольну функцію в сфері кримінальної політики, бо тим самим використовується останній шанс якось виправити становище шляхом зміни міри покарання за кримінальний злочин, призначеного вироком суду, який вже набрав законної чинності.
Разом з тим Верховна Рада наділена рядом повноважень, які в сукупності і складають контрольну функцію парламенту як вищого представницького і законодавчого органу України. До них відносяться: відповідальність Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою, затвердження певних передбачених в Конституції указів Президента України, участь у формуванні державних органів влади, контроль за виконанням державного бюджету, право ратифікації міжнародних Договорів, заслуховування посадових осіб. Однак закріплений в Конституції механізм «стримувань і противаг» не є оптимальним і потребує відповідних коректив. На наш погляд, потрібно посилити контрольні функції законодавчої влади над виконавчою, в тому числі в сфері забезпечення безпеки суспільства і його громадян від злочинних посягань. Зокрема, заслуговують уваги пропозиції щодо розширення переліку членів КМУ, призначення яких Президентом допускається тільки із згоди Верховної Ради. До їх числа пропонується віднести: віце-прем’єр-міністрів, міністрів фінансів, оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, голови Служби безпеки України. Не вдаючись в детальний розгляд цього питання, висловимо тільки думку про те що до їх