Кількість правових актів, що регламентують діяльність органів кримінальної юстиції щодо впливу на злочинність, відносно невелика, але все ж можна виділити ряд ключових проблем законодавчого забезпечення контролю над кримінальною політикою.

Першою і, мабуть, найбільш гострою проблемою є відсутність єдиного закону про державний контроль, в якому були б визначені основні положення цього інституту. Закон, на нашу думку, повинен носити рамковий характер і складатися з наступних розділів: основні поняття, що використовуються в законі; правове регулювання державного контролю; спеціальні органи державного контролю; напрямки державного контролю; порядок і процедури контролю; права і обов'язки контролюючих органів; відповідальність за порушення законодавства в сфері державного контролю і т.д. На його базі можуть бути розроблені закони та інші правові акти про державний контроль в конкретних сферах, в тому числі в сфері кримінальної політики.

Наступною проблемою є відновлення інституту парламентського контролю. Оскільки саме з прийняттям Конституції України 1996 р. був, по суті справи, ліквідований цей важливий інститут демократії і правової держави, його відновлення необхідно здійснити шляхом внесення відповідних змін до Конституцію України.

Доцільно поступити таким же чином і стосовно громадянського контролю над кримінальною політикою, який також ще не отримав належного законодавчого забезпечення і розвитку.

Характеризуючи суть громадянського суспільства, проф. С.А. Авак'ян прямо підкреслив, що «ідеологічна багатоманітність, політичний плюралізм і широкий спектр громадських об'єднань повинні розглядатися і як одна із властивостей демократичної держави.

Інакше кажучи, держава не вправі сказати: у вас там, в суспільстві, може бути що завгодно, але до мене, держави, це жодного відношення не має. Держава не має права виходити з того, що ідеологічне різноманіття розповсюджується тільки на суть і шляхи розвитку суспільства, але не може торкатися держави. Вона не має права заявити про те, що політичний плюралізм проявляється лише в суспільному житті, а до держави він не має ніякого відношення. Нарешті, держава не має права оголосити, що громадські об'єднання створюються для впливу на справи суспільства, але не мають ніякого відношення до справ державних» Авакьян С.А. Политический плюрализм й общественные объединения в Российской Федерации: Конституционно-правовая основа. - М., 1991. - с.17..

4.2. Громадянський контроль: стан і шляхи розвитку

Громадянське суспільство являє собою одну із ключових категорій сучасного суспільствознавства. У літературі зазначається, що в Україні з прийняттям Конституції 1996 р., розвитком демократичних процесів на порядок денний із всією гостротою постає питання про громадянське суспільство, про його суть, шляхи і форми його відродження та зміцнення як необхідної умови утвердження демократії.1 Однак треба зазначити, що детонатором світоглядної суперечки воно стало не після прийняття Конституції, а в період її розробки.

Формування громадянського суспільства нерозривно пов'язане ідеєю індивідуальної свободи, самооцінки кожної окремо взятої особистості. Свобода в свою чергу передбачає наявність як багатьох центрів влади, що виключають монополію якої-небудь однієї особи, соціальної групи, партії і т.д. і урівноважують всевладдя держави, так і можливості вибору у всіх сферах суспільного життя. Головне призначення громадянського суспільства полягає в досягненні консенсусу між різними соціальними силами і інтересами. Воно покликане визначити норми і межі, здатні блокувати руйнівні тенденції боротьби різних сил, і спрямувати її в творче русло. Іншими словами, про правову державу і громадянське суспільство можна говорити лише там, де визнається, що суспільство саме, незалежно від держави, має в своєму розпорядженні засоби і санкції, за допомогою яких може примусити не тільки окремого індивіда, групу людей, але і інститут державної влади дотримуватися Конституції України І законів, загальноприйнятих етичних принципів і норм. Одним із могутніх засобів впливу в цьому напрямі і є громадянський контроль.

У даному випадку мова піде не про громадянський контроль загалом, а про його здійснення в сфері кримінальної політики, форми, методи і засоби. При цьому потрібно враховувати, що інститут громадянського контролю є новою і нетрадиційною для юридичної теорії і практики проблемою. У літературі є обмежене число публікацій про громадянський контроль, основному вони присвячені громадянському контролю над армією.

Зарубіжний досвід свідчить про те, що в розвиненому демократичному суспільстві державний контроль над злочинністю поєднується з громадянським контролем, який виступає як невід'ємна частина єдиного соціального контролю. При цьому використовуються різні форми участі громадян і громадськості в профілактиці правопорушень, а також контроль за діяльністю органів кримінальної юстиції.

Громадянський контроль в сфері кримінальної політики є формою участі населення у виробленні державної політики боротьби із злочинністю, реалізації її положень в практичній діяльності органів кримінальної юстиції з попередження злочинів і застосування кримінального законодавства. Його значення полягає в тому, що він сприяє підвищенню ефективності заходів профілактичного і кримінально-правового впливу на злочинність, підтримці режиму законності, виступаючи одночасно як засіб попередження прийняття таких нормативних актів, що суперечать Конституції та іншим законам, а також неправомірних дій посадових осіб органів кримінальної юстиції, як гарантія дотримання прав і свобод громадян, які опинилися в сфері діяльності цих органів. У випадку, якщо такого роду акти все ж приймаються, порушуються права і свободи громадян, вид соціального контролю, що розглядається, виступає як засіб відновлення порушених відносин між особою і державою.

Мета громадянського контролю, таким чином, полягає в забезпеченні ефективності кримінального правосуддя, законності в діяльності органів кримінальної юстиції, відновленні порушених прав і свобод громадян. Виходячи з