- затвердження демократичних принципів і норм в правотворчій і правозастосовчій практиці;

- забезпечення органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськості і громадян повною, достовірною та оперативною інформацією про законодавче регулювання діяльності органів кримінальної юстиції в боротьбі із злочинністю, про стан і результати цієї боротьби, про забезпечення прав і свобод громадян, що потрапили в сферу діяльності кримінального правосуддя;

- запобігання і (або) припинення безконтрольного, такого що не відповідає реальним потребам, або нераціонального планування, формування і витрачання ресурсів і коштів, що виділяються на правоохоронну діяльність;

- попередження, виявлення і припинення порушень прав особи при здійсненні профілактики злочинів і правопорушень, застосуванні кримінально-правових норм і виконанні покарання;

- захист прав і законних інтересів співробітників органів кримінальної юстиції, звільнених з державної служби, і членів їх сімей, а також загиблих при виконанні службових обов'язків;

- розробка пропозицій щодо вдосконалення діяльності органів кримінальної юстиції, по реалізації рішень у сфері державної політики боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями.

Об'єктами громадянського контролю в сфері кримінальної політики можуть бути:

відповідність здійсненої в країні реформи кримінальної політики політичним, громадянським, трудовим, соціальним, культурним та іншим правам людини, зафіксованим в нормах міжнародного права, Конституції законодавстві України; правозастосовча практика органів кримінальної юстиції; умови утримання під вартою підозрюваних і обвинувачених у скоєнні злочинів, засуджених в місцях позбавлення волі; соціальна і правова захищеність працівників органів кримінальної юстиції; рівень гласності кримінального правосуддя і т.д.

В загальному вигляді громадянський контроль над кримінальною політикою - це оптимальна форма вироблення і підтримки цивілізованих відносин між державною владою загалом і суспільством, окремими інститутами цієї влади, в тому числі кримінальною юстицією, і громадянами, свого роду процес досягнення згоди (консенсусу), спрямованої на погодженість інтересів і вирішення протиріч, які виникають у ході вирішення проблем злочину і покарання, гуманізму і справедливості.

Розглядаючи питання про громадянський контроль, не можна не звернути увагу на те, що система кримінальної юстиції, створена для забезпечення безпеки суспільства, прав і свобод громадян, являє собою певною мірою відчужене від нього явище, яке за певних умов може стати самостійним джерелом небезпеки для самого суспільства і його громадян.

Світова історія і вітчизняний досвід дають безліч свідчень тому, що не тільки армія та інші силові структури, але також і органи кримінальної юстиції можуть виступати ініціатором і самостійним суб'єктом політичного і соціального конфлікту, бути його активною рушійною силою або сліпим знаряддям однієї із сторін, стати об'єктом політичної боротьби або її причиною, виявитися жертвою політичних амбіцій і т.д. Див: Анисимов В. Гражданский контроль за военно-силовыми структурами государства.

Загрози, що виходять від цих структур, пов'язані з деякими обставинами об'єктивного характеру.

По-перше, як будь-який соціальний організм, силові структури об'єктивно зацікавлені в створенні оптимальних умов для свого розвитку і функціонування. Однак це їх природне прагнення на ділі нерідко переростає в тяжіння до максимально сприятливого становища відносно навколишнього середовища, до надмірного самоствердження в ньому.

По-друге, в умовах соціальної нестабільності, коли переважаючою рисою суспільного життя є поляризація суспільства, а протистояння набуває конфронтаційних форм, цілком можливі ситуації, коли кожна із протиборствуючих сторін буде шукати (і знаходити) аргументи, що реабілітують її обернення до сили. Мова йде про те, що органи кримінальної юстиції можуть потрапити під вплив тих або інших політичних течій, партій які прагнучих використати їх для тиску на владу або на одні соціальні групи в інтересах інших.

Суспільство об'єктивно зацікавлене в тому, щоб силові структури і органи кримінальної юстиції зберегли свою організованість і єдність. Тільки тоді вони будуть спроможними виконувати роль гаранта соціальної стабільності і громадянського миру. При цьому припускається, що їх політична позиція визначається і виражається міжнародно-правовою формулою «нейтралітет і безсторонність». Своєю нейтральністю у відношенні до протилежних політичних сил, будь то влада в опозиції або різні гілки влади, і одночасно рішучим придушенням будь-яких незаконних озброєних формувань, органи кримінальної юстиції повинні перешкоджати застосуванню будь-ким військового або іншого «натискання » в політичному конфлікті.

По-третє, всередині системи кримінальної юстиції та інших силових структур можуть з'явитися лідери, готові в за ради амбіційних претензій або інших мотивів спиратися на репресивні сили для зміни суспільства і самої держави на свій розсуд. Будучи відносно замкненою організацією з корпоративною системою відносин та інтересів, вони можуть стати і відносно самостійним об'єктом політичної боротьби, і її суб'єктом Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка от 17 декабря 1979г. // Права человека: Сборник международных документов. - М., 1998. - с.311..

Громадянський контроль покликаний нейтралізувати ці загрози, виключити узурпацію влади силовими структурами, своєчасно попередити і покласти край протиправним діям з їх боку.

Зрозуміло, контроль над кримінальною політикою не зводиться лише до того, щоб регулювати поведінку працівників кримінальної юстиції правовими і етичними чинниками. Він складніший за змістом, засобами, способами, формою існування. Передусім контроль покликаний забезпечувати відповідність кримінальної політики, державної доктрини боротьби із злочинністю, стану законодавчої і правозастосовчої практики об'єктивним потребам безпеки суспільства і його громадян від злочинних посягань. У здійсненні громадянського контролю важлива роль відводиться інституту «імператива обмежень», тобто системі правових норм поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку, закріплених в Конституції, законах та інших нормативних актах (статутах, інструкціях, положеннях і т.д.), а також в міжнародних правових документах.

У числі останніх основоположне значення належить наступним документам: Кодексу поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку від 17 грудня 1979 р., прийнятому 34-ю