Принцип гуманізму встановлює, що кримінальне законодавство забезпечує безпеку людини, і що покарання та інші міри кримінально-правового характеру, застосовані до особи, яка скоїла злочин, не можуть ставити за ціль спричинення фізичних страждань або приниження людської гідності.

В кримінальній політиці даний принцип реалізовується передусім шляхом захисту людини, її прав і законних інтернів, інакше говорячи, її безпеки від протиправних посягань. Раціональна основа гуманізму в кримінальній політиці проявляється в тому, що з однієї сторони, застосовуються сурові покарання до небезпечних злочинців, а з другої - більш м'які міри до тих, хто вперше здійснює менш тяжкі діяння.

В зв'язку з вступом України до Ради Європи продовжується подальша гуманізація кримінальної політики, вираженням чого стала законодавча відміна смертної кари.

Принцип невідворотності відповідальності означає, що всяка особа, скоївши злочин, має нести за це відповідальність. Тим самим конкретизуються більш спільні за змістом принципи законності і рівності громадян перед законом.

Реалізація принципу невідворотності відповідальності за скоєний злочин потребує ефективної роботи органів кримінальної юстиції по розкриттю і розслідуванні злочинів. Слід враховувати, що незастосування кримінального закону на практиці буває зв'язане з тим, що законодавець, хоч і виходив із об'єктивних потреб боротьби з тим чи іншим антигромадським явищем, але не врахував правила криміналізації, вироблені кримінально-правовою наукою КелинаС.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. - М. – 1988. - с.124-125..

Принцип науковості кримінальної політики полягає в тому, що при розроблені стратегії і тактики боротьби з злочинністю слід виходити з закономірностей фактичного стану справ і реальних потреб для забезпечення досягнення максимально можливих результатів в боротьбі з злочинністю.

Необхідно зазначити, що механізм кримінальної юстиції може працювати в оптимальному режимі лише при визначених рівнях і стану злочинності в країні.

Віднесення тих чи інших діянь до кола протиправних і кримінально караних законодавець паралельно впливає на зниження рівня злочинності. В тих випадках, коли без достатнього правового обгрунтування криміналізуються інші форми протиправної поведінки, по-перше, не реалізуються в повному об'ємі відповідальність, по-друге відволікаються людські і матеріальні резерви, а значить, понижується в цілому ефективність боротьби зі злочинністю.

На стадії правозастосування дотримання цього принципу дозволяє точно визначити основні напрямки боротьби зі злочинністю, зробити точний прогноз в розвитку ситуації, оптимізувати засоби, людські і матеріальні ресурси і здійснювати управління процесами впливу і контролю над злочинністю.

Реалізація принципу науковості, іншими словами, дозволяє реально "проводити" цілі кримінальної політики, визначені громадськими закономірностями соціальної ситуації, юридично формулювати і приводити у відповідність до діючого законодавства, правильно оцінювати, а потім приймати оптимальні правових і управлінських рішення.

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

2.1. Вирішення долі права царської Росії та права попередніх урядів

Аналіз історичних джерел свідчить, що в Україні використовувалося старе право царської Росії, але не повністю і тимчасово. Найбільш реакційні закони відкидалися, а тим що застосовувалися, надавався інший класовий зміст. Так це питання в загальних рисах розглядається в радянській юридичній літературі Лукашова Е.А. Социалистическая революция и право // Революция, демократия, право. - М., Изд-во ИГПАН СССР. - 1978. - С.78-79.. Поряд з цим окремі автори дотримуються думки, яка відображає дещо спрощений, поверхневий підхід до оцінки цього окладного процесу. Не може не викликати заперечення, наприклад, твердження, що "радянська держава одним розчерком пера знищила правову систему царської Росії".

Заслуговує окремого розгляду використання термінології для характеристики відношення до буржуазного права. У більшості випадків застосовується термін "злам старого буржуазного права", хоча окремі автори розглядають лише питання, пов'язані зі скасуванням старих законів, забуваючи, що поняття "право" ширше понять "закон" або "підзаконний акт". На наш погляд, не слід застосовувати такий вузький підхід. Необхідно вивчати не законодавство, не право, окремо взяте, а правову систему в цілому, тобто питання визначення принципів і цілей правового регулювання, питання законодавчої діяльності, системоутворюючі зв'язки, питання правозастосовчої діяльності.

Отже, більш правильним було б застосування терміну "ліквідація буржуазної правової системи". Застосування ж технічного терміна "здам" по відношенню до права чи законодавства не є доцільним. Як видається, саме такий підхід (на рівні правової системи) дозволить найбільш повно з'ясувати складний процес генезису і розвитку так званого соціалістичного права в цілому і, на цьому фоні, кримінального права зокрема.

Вивчення наукових праць, поточного законодавства та інших історичних джерел того часу свідчить, що ліквідація старого права, всієї правової системи не була акцією одноразового, одночасного характеру, це був дуже складний, багатогранний процес, здійснюваний не стихійно, а цілеспрямовано. Зазначимо, що спеціального закону з цього приводу не приймалося. Ліквідація старого права проходила у двох основних формах:

а) шляхом прямого скасування окремих законів Див.: Декреты Советской власти. - М., 1957. - Т.1. С.72. 80, 144; СУ РРФСР. - 1918. Л 63. Ст.598.;

б) шляхом поступового обмеження сфери застосування старих законів народними судами.

Детального розгляду заслуговує друга, вирішальна форма ліквідації старого права. 22 листопада 1917р. був прийнятий "Декрет про суд № 1". В ст. 5 цього декрету записано положення про те, що скасованими визначаються всі закони, які суперечать декретам Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів й Робітничого і Селянського уряду, а також програмам-мінімумам Російської соціал-демократичної робітничої партії і партії соціалістів-революціонерів". Отже, право вирішувати, який закон суперечить вказаним декретам і програмам, надавалося суду. Тим самим декрет обмежував, в цілому, застосування старих законів при розгляді судами справ. Таким чином, до 22 листопада (5