Кардинальна зміна економічних відносин і їх законодавче урегулювання викликали і продовжують викликати потребу у встановленні кримінально-правової охорони нових відносин, насамперед в сфері підприємницької діяльності; в скасуванні кримінально-правової охорони відносин, що втілювали колишню соціально-економічну формацію; в забезпеченні рівної кримінально-правової охорони всіх форм власності.

Передумови реформи кримінального законодавства, що виражають спрямованість на побудову в Україні правової держави і продовження процесу демократизації, - це політичні волевиявлення, закріплені в Конституції і відображені в кримінальному законі. У Конституції визначено та закріплено права і свободи людини і громадянина, та гарантії їх дотримання і забезпечення. Відображенням процесу демократизації в кримінальному законодавстві з'явилися, з одного боку, виключення з КК УРСР 1961 р. норм про відповідальність за окремі види діянь, існування яких порушувало права і свободи громадян, і, з іншого - включення в цей КК нових норм, що встановлювали відповідальність за порушення відповідних прав і свобод.

Так, з КК 1961 р. була виключена відповідальність за злісне порушення правил паспортної системи, злісне порушення правил адміністративного нагляду, що означало скасування кримінальної відповідальності за вказані діяння, наявність якої істотно порушувала невід'ємні права і свободи особистості. Відтак до кодексу були добавлені статті, які передбачали відповідальність за викрадення людини, торгівлю людьми і т.д. Тобто під охорону були взяті суспільні відносини, які забезпечують свободу особи.

Названі, а також і інші політико-правові передумови реформи кримінального законодавства зумовили необхідність корінної зміни нині діючого кодексу 1961 року, що і було реалізовано. З 1 вересня 2001 року вступив в дію новий Кримінальний кодекс України, який враховує всі реалії сучасного життя.

3.3. Основні напрями подальшого удосконалення кримінального законодавства

Протягом 90-их років пропонувалися різні форми удосконалення кримінального законодавства:

1) внесення змін і доповнень в діючий КК;

2) розробка і прийняття нового КК України.

Рішення про прийнятність тієї або іншої форми залежить, з одного боку, від волі законодавця, з іншого - від істотності, значущості, кількості змін і доповнень, що пропонуються, їх наукової і практичної обгрунтованості.

Тому спробуємо визначити і обгрунтувати основні напрями подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства, не вирішуючи питання про вибір тієї або іншої форми, тим більше, що новий кодекс уже прийнятий.

З урахуванням пріоритетів кримінальної політики і їх закріплення в чинному законодавстві представляється доцільним виділити наступні основні напрями подальшого вдосконалення кримінального законодавства:

1) приведення його в точну відповідність з Конституцією України;

2) забезпечення ефективної охорони ним суспільних відносин, що втілюють нові соціально-економічні умови і врегульованих нормами різних галузей чинного вітчизняного законодавства;

3) виключення внутрішньої неузгодженості і суперечності системи та окремих норм кримінального закону;

4) якісне підвищення рівня застосовності кримінально-правових норм в слідчій і судовій практиці.

Виділення першого напряму - приведення КК в точну відповідність з Конституцією України, викликане тим, що, з одного боку, не всі необхідні положення Конституції знайшли відображення і закріплення в кримінальному законі.

Так, в Конституції Україна проголошена правовою державою. Ця основна державно-правова норма покладає на всі гілки влади -законодавчу, виконавчу, судову і громадян обов'язок спиратись в своїй діяльності на законах, дотримувати їх і керуватися ними. У статті кримінального кодексу, що відтворює дану норму стосовно кримінального законодавства, встановлено, що кримінальне законодавство України складається з даного Кодексу. Нові закони, що передбачають кримінальну відповідальність, підлягають включенню до цього Кодексу. Даний Кодекс базується на Конституції і загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Це формулювання, що оцінюється з позиції правової держави, представляється неповним по двох причинах.

Перша полягає в тому, що вказівка на загальновизнані принципи і норми міжнародного права характеризує загальносоціальний аспект встановленого правила, тоді як в законі необхідно чітко виразити і закріпити передусім юридичний аспект.

Вдосконалення чинного кримінального законодавства в частині виключення казуального формулювання складів злочинів, що часто перетворює відповідні кримінально-правові норми в фактично недіючі, пов'язане з якісним підвищенням техніко-юридичного рівня закону, максимальним скороченням числа оцінювальних ознак, використанням при визначенні складів злочинів ознак, що піддаються встановленню і доведенню в порядку, передбаченому вітчизняним кримінально-процесуальним законодавством, а також (в окремих випадках) з аутентичним тлумаченням оцінних ознак, що містяться в диспозиціях.

При вдосконаленні санкцій норм являється необхідним виходити із загальних і часткових положень. Загальних положень два. Перше з них складається в забезпеченні відповідності санкцій мірі суспільної небезпеки злочинів. Це положення може бути дотримане за допомогою використання методики визначення коимінально-правових санкцій, розробленої в теорії кримінального права Друге загальне положення полягає в необхідності встановлення таких санкцій, "які б робили невигідним заняття злочинною діяльністю".

З часткових положень найбільш важливими є чотири. До першого потрібно віднести виключення поєднання в альтернативних санкціях штрафу і позбавлення волі, бо, як справедливо відмічається в юридичній літературі, таке поєднання "рівнозначне допустимості заміни одного з цих видів покарання іншим і, отже, порушує встановлений в КК і Конституції принципу рівності громадян перед законом незалежно від майнового положення".

Суть другого - виключення майнових санкцій з кримінально-правових норм про злочини в сфері економічної діяльності і про злочини проти державної влади, інтересів державної служби і служби в органах місцевого