розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб, і злочини, передбачені ст. 294 (масові заворушення) і ст. 293 КК (організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок). Для такого відмежування Пленум Верховного Суду України вказав, що дії, передбачені ст. 293 КК, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише порушують громадський порядок, нормальну діяльність установ, підприємств і організацій, роботу транспорту або пов'язані з явною непокорою законним вимогам представників влади.
Можна зрозуміти спробу Пленуму Верховного Суду України розмежувати ці злочини, але дуже сумнівно, що порушення громадського порядку, нормальної діяльності установ, підприємств і організацій, роботи транспорту або непокора законним вимогам представників влади можуть чинитися без явної неповаги до суспільства. Тому занадто важко провести таке відмежування між цими злочинами, які мають переважну більшість подібних ознак.
Взагалі весь процес кваліфікації злочинів, як вважає академік В. М. Кудрявцев, за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів. Всі ознаки складу злочину виконують відмежувальну роль і призначені головним чином для цього. Кожна ознака злочину, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або відмежовує злочин від інших правопорушень. Коржанський Н.И. Кваліфікація злочинів. – К.:Атіка, 2003 .
Складно відмежувати злочини, які відрізняються один від одного лише однією ознакою. Такі відмежувальні ознаки у різних складах злочинів належать до різних їх елементів. Це можуть бути ознаки об'єктивної сторони діяння (наприклад, склади злочинів у статтях 185 і 186 КК відрізняються лише ознаками способу вчинення злочину), суб'єктивної сторони (наприклад, у складах злочинів, передбачених статтями 115 і 119 КК), суб'єкта злочину (наприклад, у злочинах, передбачених статтями 111 і 114 КК).
Найбільшу складність становить кваліфікація діянь, які спрямовані на один і той самий безпосередній об'єкт посягання і які утворюють низку послідовних, пов'язаних між собою дій. Так, зокрема, щодо працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку можуть бути вчинені: опір (ст. 342 КК), погроза вбивством чи знищенням майна або насильством (ст. 345 КК) або посягання на їхнє життя (ст. 348 КК).
Висновки
Таким чином, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно - небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним Кодексом України. Підставами кваліфікації злочину є наявність ознак властивих конкретному злочину. У тих випадках, коли процес кваліфікації завершився встановленням наявності у конкретному діянні ознак конкретного складу злочину, такий склад іменують фактичним складом злочину.
Для кваліфікації діяння важливо встановити і застосувати саме ту норму, що містить певний, конкретний склад злочину.
Отже, для правильної кваліфікації злочину необхідно вибрати і застосувати ту норму, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння. У цьому і полягає юридична сутність кваліфікації злочинів. Визначити з багатьох подібних найнеобхіднішу норму буває складно, що при-зводить до помилок. Щоб їх уникнути, Пленум Верховного Суду України змушений майже у кожній постанові про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі види злочинів вказувати судам на необхідність посилити увагу до кваліфікації злочинів.
Використані джерела:
1.Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.
2.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України.Особлива частина / під заг. ред Потебенька М.О., Гончаренка В.Т. Київ.Форум.2001
3. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений.- М., 1972
4. Коржанський Н.И. Кваліфікація злочинів. – К.:Атіка, 2003 .