правоохоронного органу або його близьких родичів, скоєне безпосередньо після погрози вчинити такі дії, утворює один злочин і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 342 КК. Таке рішення є правильним і обґрунтованим, оскільки вчинення декількох діянь, передбачених різними кримінально-правовими нормами одночасно, відносно одного й того ж потерпілого (чи потерпілих), утворює лише один злочин. Інші діяння у такому випадку є лише способом, невід'ємною складовою частиною об'єктивної сторони вчинення іншого, більш тяжкого злочину, таким чином, і суб'єктивна сторона злочину (намір) свідчить, що особа прагне вчинити найбільш тяжкий злочин, а інші злочини, що складають його, виступають для нього процесом вчинення цього, більш тяжкого, злочину.
Не має задовільних обґрунтувань кваліфікація викрадення,чужого майна, поєднаного зі знищенням цього самого майна. Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 вересня 1981 р. № 7 (з пізнішими змінами і доповненнями) «Про практику застосування судами законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» вказав, що розкрадання, поєднане з умисним знищенням або пошкодженням державного чи колективного майна, яке належить підприємству, установі, організації або перебуває в їх володінні, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів як розкрадання та умисне знищення чи пошкодження такого майна.
Вказівка у цій постанові на «такого майна» не дає можливості зробити категоричний висновок, про яке майно йдеться - про ті ж самі речі, які і були викрадені злодієм, чи йдеться про знищення або пошкодження інших речей, крім тих, що були викрадені.
Якщо виходити з того, що йдеться про різні речі (майно), коли, наприклад, злодієм були викрадені гроші, радіоапаратура, магнітофон, телевізор, а знищено було приміщення магазину, обладнання складу чи майстерні або інші речі, крім викрадених, то безперечно, що таке діяння утворює сукупність злочинів і воно повинно кваліфікуватися як викрадення (статті 185-187 КК) і за сукупністю - знищення чужого майна (ст. 194 КК). Але як належить кваліфікувати діяння, коли злодій викрав державне чи колективне (чи взагалі чуже) майно, а потім, після допиту його як підозрюваного у викраденні цього майна, він, злякавшись того, що буде викритий, і щоб знищити речові докази злочину, знищив (спалив, побив, понівечив або викинув) викрадені ним речі. Обґрунтованим може бути висновок, що у такому випадку вчиняється один злочин, оскільки при цьому є лише посягання на відносини власності (об'єкт посягання). Викраденням економічні відносини власності зруйновані, вони вже не існують, і тому нового (другого) посягання на них бути не може (не може бути посягання на ніщо). Тому винна у викраденні чужого майна особа, яка після викрадення знищила це майно, повинна відповідати лише за викрадення цього майна. Отже, вчинення різних передбачених законом діянь відносно одного і того ж предмета, речі утворює лише один злочин.
На тих же підставах і викрадення автомобіля з наступним його знищенням (розкомплектування, спродаж агрегатів, вузлів, спалення кузова тощо) не утворює сукупності злочинів, а повинно кваліфікуватися лише за статтями 185-191 КК.
Крім того, кваліфікація злочину вимагає віднести цей злочин до певного виду - вбивство, викрадення, зловживання, тілесні ушкодження тощо. Віднесення злочину до певного виду злочинів є його родовою кваліфікацією, яка визначається законодавчою назвою цього злочину. Без визначення назви злочину, без його законодавчого найменування не може бути повною, задовільною кваліфікація, оскільки вона не буде загальнозрозумілою.
Таким чином, враховуючи наведене, кваліфікацію злочинів можна визначити як кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки. Інакше кажучи, кваліфікувати злочин -значить дати йому кримінально-правову оцінку і застосувати до нього ту кримінально-правову норму, яка най-більш повно описує його ознаки. Те, що для правильної кваліфікації діяння необхідно вибрати і застосувати лише одну, конкретну кримінально-правову норму з декількох суміжних, подібних, яка найбільш повно (п + 1) описує ознаки вчиненого діяння, має суттєве практичне значення, оскільки змушує правозастосовників шукати саме ту норму, яка є єдино правильною. Як буде зазначено далі, така певна конкретизація кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, допомагає вирішенню багатьох питань кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм, що підлягають застосуванню.
Кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину. Це зв'язок між окремим (вчинене діяння) і загальним (кримінально-правова норма). Сутність кваліфікації полягає у правильному визначенні і встановленні цього зв'язку. У процесі кваліфікації злочину ознаки складу злочину, передбаченого законом, порівнюються з ознаками діяння, вчиненого певною особою. При повній ідентичності цих ознак можна зробити висновок про правильне застосування певної кримінально-правової норми, про правильну кваліфікацію діяння.
У науковій літературі визнається, що основою кваліфікації є склад злочину, тобто сутність встановлених кримінальним законом ознак окремого, певного виду діяння (вбивства, грабежу, зґвалтування, хуліганства тощо). Вчинене певною особою конкретне діяння також має сукупність певних ознак. Органи, що застосовують кримінальний закон, аналізують, порівнюють ознаки вчиненого діяння з ознаками певного складу злочину Якщо вони збігаються, робиться висновок про інкримінування певного складу (або складів) злочину за вину особі. Таким є процес кваліфікації злочину.
Але процес кваліфікації не є кваліфікацією. Kваліфікація злочину - це застосування певної норми чи кількох норм кримінального закону. Процес же кваліфікації ні в чому іншому не проявляється і нічим іншим не є. Тому немає підстав поряд із кваліфікацією злочину встановлювати чи визначати додатково ще й процес кваліфікації.
Головним у кваліфікації злочину є завдання і результат — встановити наявність складу злочину у вчиненому