Не будь-яка неповнота чи однобічність тягнуть за собою ска-сування вироку, а тільки та, яка може істотно вплинути на ви-рок. Кримінально-процесуальний закон не розкриває, в яких саме випадках обставини є істотними. У процесуальній літературі зазначалося, що істотні обставини залишаються недослідженими нерідко в результаті поверхового проведення досудового слід-ства і невжиття судом першої інстанції заходів для виправлен-ня помилок і прогалин досудового слідства. Крім того, недо слі-дження істотних обставин є наслідком неякісного розслідування справи, у якому обставини встановлюються неточно, поверхо-во, а показання підсудного, думка його захисника та інших уча-сників процесу залишаються без належної перевірки.

Конкретизуючи дану апеляційну підставу, ч. 2 ст. 368 КПК виділяє порушення, за яких завжди має місце неповнота і одно-бічність дізнання, досудового чи судового слідства:

1) коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтверджен-ня чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

2) коли не були досліджені обставини, вказані в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

3) коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

4) коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.

Можливість усунення в судовому засіданні неповноти або неправильності, допущених при розслідуванні справи або роз-гляді її судом першої інстанції, визначається в кожному разі за-лежно від того, чи може суд апеляційної інстанції виконати не-обхідні дії.

Якщо однобічність або неповнота дізнання чи досудового слідства можуть бути усунуті в судовому засіданні, вирок (по-станова) підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції.

Вирок (постанова) підлягає скасуванню і справа повер-тається в суд першої інстанції у випадках, якщо судом першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону:—

вирок винесений незаконним складом суду;—

порушене право підсудного на захист;—

порушене право підсудного користуватися рідною мовою або мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;—

справа розглянута у відсутності підсудного, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.262 КПК;—

порушені правила підсудності;—

порушена таємниця наради суддів;—

вирок (постанова) не підписаний одним із суддів;—

у справі відсутній протокол судового засідання або не фіксувався судовий процес технічними засобами за наявності клопотання про це хоча б одного учасника судового розгляду;—

порушені вимоги КПК про незмінність складу суду, про надання підсудному права виступати в дебатах і з останнім словом.

Якщо апеляційний суд, перевіряючи правильність вироку (постанови), установить судову помилку, яку він не може ви-правити, використовуючи свої повноваження, він скасовує вирок і повертає справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд. У своїй ухвалі апеляційний суд зобов'язаний визначити обставини, які слід з'ясувати, і при цьому може вказати, які слідчі дії необхідно виконати для з'ясування цих обставин.

Апеляційний суд вправі запропонувати провести ті або інші слідчі дії, "йати оцінку конкретним доказам, однак він не вправі наперед визначати результати таких дій, нав'язувати свою думку з приводу певного рішення того або іншого питання.

Підстави для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин.

Кримі-нальний закон надає суду першої інстанції можливість у кожно-му випадку диференційовано визначати покарання особам, визнаним винними у вчиненні злочинів. Вид і розмір покарання повинні Відповідати тяжкості вчиненого злочину, визначатися точно в індивідуальному порядку, у межах, що встановлені конкретною статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. При цьому суддя керується законом, внутрішнім переконанням, правосвідомістю, враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що по-м'якшують і обтяжують покарання (статті 66, 67 КК).

Передбачена в ст. 372 КПК апеляційна підстава має місце тоді, коли покарання хоча і не виходить за межі, передбачені кримінально-правовою санкцією (інакше має бути застосована ст. 371 КПК), але «за своїм видом чи розміром є явно несправед-ливим як внаслідок м'якості, так і суворості». Порушення цих правил і складає дану апеляційну підставу, яка взаємозв'язана з іншими підставами, однак її наявність встановлюється лише при умові, що справу розглянуто повно і всебічно, висновки суду, що викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам спра-ви, злочин вірно кваліфікований, вимоги кримінально-процесу-ального закону не порушені, але вирок визнається незаконним і необгрунтованим в силу того, що суд першої інстанції необ'єк-тивно підійшов до оцінки встановлених обставин справи, не врахував всі дані, що характеризують особу підсудного. Резуль-татами такого підходу є явно несправедлива, невідповідна тяж-кості злочину і особі підсудного міра покарання.

Таким чином вирок може бути скасований тільки за наявності таких умов:—

якщо обвинувачення у вчиненні більш тяжкого злочину засудженому не пред'являлося;—

якщо саме з цих підстав була подана апеляція прокурора або потерпілого, його представника.

Постанова про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру може бути скасована і справа на-правлена на додаткове розслідування у випадку, якщо є підстави для застосування кримінального закону, що передбачає більш тяжке суспільно небезпечне діяння, і якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора або потерпілого, його представника.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок (постанову) з на-правленням справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, не має права встановлювати або вважати дове-деними факти, які не були встановлені судом першої інстанції.

Вказівки апеляційного суду повинні бути такими, щоб з одного боку забезпечували можливість виправлення помилки суду першої інстанції, а з іншого — сприяли чіткому дотриманню незалежності суддів і підпорядкуванню їх тільки