Реферат на тему:

Конституційне право на правову допомогу

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

- адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);

- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

- об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України).

Положення частини першої статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій статті 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника.

Відповідно до частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Ця процесуальна норма визначає, що у досудовому провадженні кримінальної справи як захисники допускаються лише адвокати, а при судовому розгляді такої справи як захисники допускаються адвокати і за згодою підсудного - близькі родичі, опікуни або піклувальники.

Інше чинне процесуальне законодавство України не містить терміна "захисник", а вживає поняття "представництво в суді".

Представниками сторін і третіх осіб, крім представників за законом, можуть бути також адвокати. Ці положення закріплено у статтях 110, 111, 112 Цивільного процесуального кодексу України, у статті 28 Арбітражного процесуального кодексу України. Процесуальні положення Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають право фізичної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката (стаття 268).

Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна "захисник". За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном "адвокат", за іншим - терміну "захисник" надається більш широке значення.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві.

Необхідність осмислення функцій адвокатів, які здійснюють процесуальне представництво в суді, зумовлена негативними проявами у ставленні законодавця до роз-витку адвокатури, а також до розширення професійних прав адвокатів і забезпечення гарантій їх діяльності. Свідченням цього є віднесення адвокатури до громадських організацій (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру»); визнання у податковій політиці адвокатської діяльності видом підприємництва; чинне процесуальне законодавство, що не дозволяє адвокатам повною мірою реалізовувати права, надані їм ст. 6 Закону України «Про адвокатуру»; запроваджений з квітня 1996 р. новий Порядок приймання наглядних скарг на рішення і вироки судів першої та касаційної інстанцій, який позбавив адвокатів права заявляти клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб. Адвокатура є специфічним фаховим правовим інститутом, який створено і при-значено для різнобічного захисту й відстоювання прав людини і громадянина України та юридичних осіб можливими й доступними правовими засобами.

Одним з видів адвокатської діяльності є процесуальне представництво в суді. Воно дозволяє адвокату виконувати правозаступницьку (правозахисну), представницьку та регулятивну (таку, що сприяє правильному вирішенню судом спорів з неврегульованих нормами права суспільних відносин) функції, а також сприяє здійсненню правосуддя. Зазначені функції у науці цивільного процесуального права не дістали належного дослідження. Уявляється, що причиною цього є різний підхід до поняття і сутності представництва.

Щоб зрозуміти справжній смисл та цілі сучасної проблеми процесуального пред-ставництва, здійснюваного адвокатом під час ведення цивільних справ в інтересах громадян, доцільно звернутися до історії формування інституту представництва взагалі. За цим поняттям стоїть насамперед інститут адвокатури, що історично склався і функціонує в силу права представництва і правозаступництва.

Історія свідчить, що ці дві різні функції — правозаступництво (правозахист у сучасному розумінні) та представництво мають свою історію розвитку, свій зміст і своїх суб'єктів виконання.

Правозаступництво виникло одночасно з судом, на найранніших етапах розвитку людської культури. Воно розумілось як юридична підтримка громадян і вважалось почесним завданням. Суб'єктами правозаступництва спочатку були родичі, а потім сусіди тих або