З розвитком економічних й ускладненням юридичних відносин з'явилось представ-ництво в суді. У стародавніх римлян, наприклад, особи, які здійснювали таке представництво, звались прокураторами або когніторами (стряпчими). Необхідність у заміні позовника виникала у разі його хвороби, навчання, недієздатності тощо. Сутність представництва полягала в тому, що одна особа — представник діяла у процесі замість іншої особи (яку представляла) таким чином, що наслідки її діяльності позначались на позовнику. Для правозаступництва і представництва було характерне паралельне існування, тобто позовники одночасно могли мати в суді представника і заступника права.

Наслідком своєрідності розвитку суспільно-економічних та юридичних відносин у різних народів стало те, що, наприклад, в Англії, Іспанії, Данії, Франції (до 1972 р.) та деяких інших державах представництво і правозаступництво збереглись у відокрем-леному вигляді, тобто їх виразниками є представники різних професій, а в Німеччині, Австрії, у державах колишнього Радянського Союзу, в тому числі й в Україні, зазначені функції виконують представники однієї професії.

У правовій літературі вважається, що правозаступництві функція більше відпові-дає призначенню адвокатури. Однак це положення спростовується практикою, про що свідчить приклад Франції, яка у 1972 р. відмовилась від поділу адвокатів за функціями1. Цей внутрішній логічний розвиток правозаступницької та представницької фун-кцій адвоката характерний й для процесуального представництва в судах України, тим більше, що їх зміст і зовнішній прояв є абсолютно різними. Вказані функції частіше переплітаються, стикаються, ніж виконуються окремо.З урахуванням зазначених вище функцій можна говорити про те, що ЦПК України містить такі види представництва: 1) ведення справ у суді через представників, що передбачає заміну громадян (сторін у справах, третіх осіб у позовних справах, заявників і заінтересованих осіб у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження — ч. 1 ст. 110); 2) спільна участь у судовому засіданні громадянина і судового представника (ч. 1 ст. 110); 3) субпредставництво, за якого законні представники недієздатних і обмежено дієздатних громадян доручають вести справи у суді їх представникам (ст. 111), якими можуть бути й адвокати.

Коли адвокат замінює громадянина у процесі, що, до речі, буває дуже рідко (у разі хвороби громадянина, його перебування у тривалому відрядженні тощо), під час ведення ним справи переважає представницька функція. Вона дістає вияв у тому, що адвокат на підставі довіреності одержує повноваження щодо виконання усіх процесуальних дій, передбачених законом для сторони або іншої особи, яка бере участь у справі, які могла б чи повинна була б виконувати особа, котру він представляє. При цьому першу групу повноважень становлять повноваження, якими наділені всі особи, що беруть участь у справі (ст. 95 ЦПК), у тому числі й ті, яких представляють, а другу — права сторін щодо розпорядження предметом спору, а також право позивача відмовитись від позову і право відповідача визнати позов повністю або частково (ст. 103 ЦПК).

Проте не треба забувати, що неприпустимість представництва у деяких матеріа-льних правовідносинах не виключає його у процесуальних правовідносинах (наприклад, при складанні заповіту, усиновленні, удочерінні, укладанні шлюбу). Повна заміна адвокатом суб'єктів прав і обов'язків при розгляді зазначених справ неможлива. ЦПК цю особливість не враховує, хоч суд може визнати за необхідне заслухати особисті пояснення сторони, що не з'явилась, а також інших осіб, яких може представляти в суді адвокат.

Суд відкладає розгляд таких справ і тоді, коли їх ведуть представники (ч. З ст. 172 ЦПК). У справах же про стягнення аліментів суд вправі визнати явку відповідача обов'язковою (ст. 174 ЦПК). Однак судова практика свідчить, що така необхідність виникає й при розгляді інших цивільних справ, наприклад, про розірвання шлюбу, встановлення батьківства, позбавлення батьківських прав, захист честі й гідності, поновлення на роботі. Це говорить про те, що представник не замінює осіб, яких він представляє, завжди і повністю.

На практиці адвокат здійснює процесуальне представництво разом (паралельно) з громадянином. При цьому він не замінює особу, яку представляє, а подає їй правову допомогу під час ведення тієї або іншої цивільної справи. Тобто в наявності правоза-ступницька функція адвоката.

Уся діяльність адвоката, в якій би сфері суспільних відносин вона не відбувалась, зводиться до вирішення одного завдання — захисту прав та свобод людини і громадя-нина України, надання правової допомоги (ст. 59 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про адвокатуру»).

Захист прав громадян може здійснюватись лише в межах правової позиції, вироб-леної адвокатом, й за допомогою визначених законом процесуальних засобів. Навіть тоді, коли адвокат здійснює процесуальне представництво з повною заміною сторони, він виконує не тільки надані йому цією стороною повноваження, а й правозаступницьку функцію (шляхом формування і реалізації правової позиції щодо конкретної справи).

Звідси випливає, що процесуальне представництво, здійснюване адвокатом у цивіль-ному судочинстві, включає в себе виконання двох взаємодоповнюючих функцій: правозас-тупницької та представницької. Крім того, у деяких випадках діяльність адвоката сприяє правильному вирішенню судом неврегульованих нормами права суспільних відносин.

Спори, що виникають, не завжди можуть бути передбачені законодавством. У житті постійно виникають нові економічні варіанти, за якими останнє не встигає. Особливої гостроти ця проблема набула нині, коли нещодавно прийнята Конституція України проголосила верховенство права і те, що її норми