В юридичній літературі називаються й інші принципи кримінального процесу, зокрема науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальних рішень, обов'язок органів судочинства поважати і додержувати права, за-конні інтереси і гідність громадян, справедливість. Ма-буть, ці положення не можуть розглядатись як принципи, бо згадані вимоги характерні для всіх видів правозастосувальної діяльності і не визначають побудову й характер кримінального процесу.

Всі принципи тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, і тому ми цілком обгрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему принципів кримі-нального процесу. Кожний з принципів поряд з тим, що він тісно стикається, взаємодіє з іншими принципами, зберігає свою власну цінність для побудови й перебігу процесу, свій юридичний зміст.

Звичайно за обсягом змісту і сферою дії принципи кримінального процесу розрізняються, іноді значно, але відмінність ця скоріше суто кількісна, а не якісна. Тому не можна поділяти принципи на основні, головні і дру-горядні. Будучи в тісній взаємодії, взаємозв'язку, одні принципи сприяють здійсненню інших, але це не озна-чає, що одні з них «підкоряються» іншим, що є прин-ципи, які виступають лише гарантіями здійснення інших принципів, а тим більше — такими, що випливають з інших принципів.

Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, в системі у взаємозв'язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства. Можли-вість застосування кожного принципу має бути так уре-гульована в законі, щоб жодний принцип не перекреслю-вав інший (наприклад, принцип встановлення істини — принципи недоторканності особи й житла, невтручання в особисте життя громадян, таємниці листування, телефон-них розмов і телеграфних повідомлень, принцип змагаль-ності принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки законові). Можна сказати, що необхідно забез-печити розумний компроміс між окремими принципами; і цим шляхом завжди йшов і йтиме законодавець. Все це викликає необхідність передбачати в законі розумні ви-нятки майже з кожного принципу кримінального процесу (крім принципів законності і презумпції невинуватості). Але це мають бути саме винятки, які не перекреслюють сам принцип, інакше вони перетворяться в загальне пра-вило, у протилежний, конкуруючий принцип. Наприклад, з метою забезпечення обвинуваченого за органами розслі-дування й судом, збирання й перевірки доказів закон дозволяє такі винятки з принципів недоторканності особи й житла, таємниці листування, гласності і усності, як арешт обвинуваченого, обшук у квартирі, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і її виїмку у відділенні зв'язку, слухання справи в закритому судово-му засіданні, оголошення під час судового слідства пока-зань свідків, якщо їх явка до суду є неможливою, але ці винятки закон теж забезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використання слідчими й судами.

Принцип законності в кримінальному процесі — це вимога нормативного характеру, яка зобов'язує суд, судцю, прокурора, слідчого, орган дізнання, особу, яка провадить дізнання, а також усіх осіб, які беруть участь у справі, неухильно й точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального й кримінально-процесуаль-ного законодавства. Ніщо не може виправдати порушен-ня законності. Враховуючи вимоги життя, закони можуть змінюватись, але в жодному разі й ні під яким приводом не повинні порушуватися. У зв'язку з цим слід наго-лосити, що у сфері кримінального процесу діє не прин-цип «дозволено все, що не заборонено», а протилежна засада — «дозволено тільки те, що передбачено зако-ном», інакше неодмінно запанує сваволя владних дер-жавних органів і посадових осіб, які ведуть процес.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина без-посередньо на підставі Конституції гарантується (ст. 8 Конституції України).

Принцип законності є загальноправовим, однак у кримінально-процесуальному праві він має специфічний зміст і цілком правомірно розглядається як принцип кримінального процесу. КПК України передбачає, зокре-ма, що одним із завдань кримінального судочинства є забезпечення правильного застосування закону (ст. 2) і що ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інак-ше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 5).

Принцип публічності означає, що органи розслі-дування, прокурор і суд (кожний у межах своєї компе-тенції) зобов'язані в силу закону, за службовим обо-в'язком, у публічних інтересах охорони правопорядку гарантування безпеки, прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань порушити кримінальну справу у кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події зло-чину, осіб, винних у його вчиненні, й до їх покарання або застосування інших видів впливу, а також до відшко-дування заподіяної злочином шкоди незалежно від по-зиції якихось органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого й обвинуваченого.

Принцип публічності діє на всіх стадіях кримінального процесу відповідно до завдань, які стоять перед кожною з них, і компетенції кожного з процесуальних органів.

Принцип державної мови судочинства. Державною мо-вою в Україні є українська (ч. 1 ст. 10 Конституції Украї-ни). Саме цією мовою провадиться судочинство і лише як виняток — мовою більшості населення даної місцевості. При цьому особам, що беруть участь у справі і не во-лодіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпе-чується право користування рідною мовою і послугами перекладача, а слідчі й судові документи, які підлягають врученню обвинуваченому, перекладаються на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє (ст. 19 КПК). Докладно