Реферат на тему:

Поняття, суть та завдання кримінального процесу України. Предмет і система курсу

Загальне поняття та історичні форми кримінального процесу.

Слово «процес» (від лат. «processus») означає просування вперед. Виникають і рухаються, розвиваю-чись і примножуючись, кримінально-процесуальні відно-сини, рухається вперед кримінальна справа при її роз-слідуванні та розгляді в суді.

Поняття «кримінальний процес» вживається в чоти-рьох значеннях: діяльність органів і осіб, яка стосується порушення, розслідування, судового розгляду та вирі-шення кримінальних справ; галузь права (кримінально-процесуальне право), що регулює цю діяльність; правова наука, що вивчає вказану діяльність і галузь права, яка її регулює; навчальна дисципліна, в ході викладання якої студенти й слухачі вивчають теорію кримінального про-цесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Розрізняють три історичні форми кримінального про-цесу (в усіх його аспектах):

1) обвинувальний (змагальний),

2) інквізиційний (слідчо-розшуковий),

3) змішаний (континентальний).

Історично ці форми послідовно змінювалися одна од-ною. Водночас вони продовжують співіснувати в сучасно-му суспільстві. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називається видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний чи буржуазний обвинувальний процес. При цьому, звичайно, у різних історич-них типах держав одна й та ж форма кримінального про-цесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну основу побудови. Розглянемо це питання докладніше.

Обвинувальний (змагальний) кримінальний процес. Ця форма називається обвинувальною тому, що порушення справи й увесь її подальший хід визначаються діями, зу-силлями, ініціативою обвинувача (звичайно потерпілого), залежать від нього. Суд починає розгляд справи тільки на прохання обвинувача. Згідно з цим обвинувальний процес зводиться в основному до розгляду в судовому засіданні Розслідування справи до суду майже зовсім не ведеться, оскільки збирання доказів та їх подання в суд покладають-ся на сторони обвинувачення і захисту.

За рабовласницького ладу обвинувальний криміналь-ний процес у розгорнутому вигляді існував під час рабо-власницької демократії, зокрема в Стародавній Греції в VI і V ст. до н. е. (геліея, суд геліастів) і Стародавньому Римі до II ст. н. е. (постійні квестії). Основними джерелами доказів були показання свідків і визнання обвинуваче-ним своєї вини. Допускалися також речові докази й доку-менти.

Обвинувальний процес існував і в феодальних держа-вах у період раннього феодалізму, але мав істотні відмін-ності порівняно з обвинувальним процесом рабовласни-цьких держав: І) суддею був сам феодал або його уповно-важений (феодал мав прибуток від правосуддя у вигляді судових зборів і штрафів); 2) найважливішими складовими процесу були судовий поєдинок (у Київській Русі він називався «поле») та ордалії («суд божий»), тобто випро-бування водою, вогнем і залізом, а також релігійна при-сяга (клятва); 3) участь у процесі «співприсяжників», які не давали суду показань по суті справи, а тільки під-кріплювали під присягою твердження тієї сторони (об-винувача чи обвинуваченого), яка їх виставила.

Обвинувальний процес вівся без попереднього слід-ства. Обвинувач, звернувшись безпосередньо в суд, викла-дав перед ним свою скаргу (причому вимагалася певна, твердо встановлена законом або звичаєм формула обвину-вачення). Потім в обвинуваченого з'ясовували, чи визнає він висунуті проти нього обвинувачення. Якщо обвинувачений їх визнавав, розгляд закінчувався, і судді виносили вирок, а якщо заперечував, судді починали вивчення до-казів і допит свідків. Обвинувач представляв суду своїх свідків, обвинувачений — своїх. Кожна сторона мала право спростовувати показання свідків протилежної сто-рони. Після вичерпання всіх доказів і заключних слів сторін суд проголошував вирок.

Обвинувальний процес, модель якого подібна до опи-саної вище, існує й у багатьох сучасних державах. Кла-сичним зразком обвинувального (змагального) процесу є кримінальний процес Англії та США.

Інквізиційний (слідчо-розшуковий) кримінальний процес зародився ще в імператорський період Риму, з установ-ленням диктатури цезарів, більшості яких була притаман-на надзвичайна жорстокість (наприклад, Калігула і Нерон). Процес, особливо коли він стосувався так званих державних злочинів (точніше злочинів проти особи імпе-ратора), став таємним і письмовим. Провадження кримі-нальної справи значною мірою перейшло від сторін до суду. Катування вважалося звичайним засобом одержан-ня показань і застосовувалось не тільки до свідків-рабів, а й до вільних громадян, поширювалося й на обвинува-чених.

У Західній Європі елементи інквізиційного процесу почали з'являтися в феодальних державах уже в XIII ст., коли панувала обвинувальна форма. Виник так званий розшук, який проводився з ініціативи агентів королівської влади. Інквізиційний процес широко застосовувався і в період раннього середньовіччя в канонічному праві, цер-ковними судами в справах про єресі.

Остаточного оформлення й розквіту ця форма кримі-нального процесу набула в феодальних централізованих, абсолютистських державах.

У Франції, наприклад, інквізиційний процес у за-вершеній формі встановився в XVI ст. (ордонанс Людо-віка XIV — 1670 р.), цілком витіснивши обвинувальний процес.

У Росії інквізиційний процес виник у XV ст. й засто-совувався здебільшого в справах про розбій, проти «лихих людей». У XVIII ст., за Петра І, він цілком замінив об-винувальну форму процесу.

Інквізиційний процес являв собою попереднє розслі-дування. Судовий розгляд і винесення вироку були по суті його доповненням. Попереднє розслідування поділялося на загальне й спеціальне. Загальне (генеральне) попереднє розслідування передувало пред'явленню обвинувачення. Обвинувачений на цій стадії фігурував як запідозрена особа. Його могли тримати під арештом, не оголошуючи суті обвинувачення й позбавивши будь-якої можливості захищатися. Допитували його в порядку так званого су-марного допиту, тобто без пред'явлення обвинувачення. Суддя-слідчий (інквірент) був повновладним господарем розслідування. Спеціальне попереднє розслідування було наступною стадією. Тут уже фігурував обвинувачений, якому пред'являлось обвинувачення, і провадився допит по суті тих фактів, які йому інкримінувалися (за пунктами обвинувачення).

Обвинувачений був не суб'єктом, а безправним об'єк-том процесу. Протягом усього розслідування до обвинува-ченого з