Гадаємо, що вдосконалення кримінального процесу України має йти насамперед по лінії усунення або послаб-лення інквізиційних моментів у попередньому розсліду-ванні та посилення гарантій прав і свобод особи, розвитку (за рахунок деякого послаблення принципу публічності) змагального начала, ініціативи учасників попереднього розслідування й судового розгляду, особливо обвинуваче-ного і його захисника, потерпілого та його представника. Необхідно також зрівноважити в правовому й фактичному аспектах попереднє розслідування і судове слідство, ос-кільки на практиці останнє нерідко буває значно слабшим за перше. У теорії й законодавстві проблеми судового слідства мало розроблені порівняно з проблемами попе-реднього слідства й дізнання.

Поняття і завдання кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб.

Кримінальний процес — це врегульована нор-мами кримінально-процесуального права діяльність ор-ганів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по роз-криттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недо-пущенню покарання невинних, а також система право-відносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вка-заних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, гро-мадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяль-ності.

Кримінально-процесуальна діяльність за своїм зміс-том являє собою систему передбачених законом проце-суальних дій і рішень органів попереднього розсліду-вання, прокурора, судці, суду та інших суб'єктів кримі-нального процесу. Ці процесуальні дії і рішення пород-жують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розгля-дати як правову форму кримінально-процесуальної діяль-ності.

Елементами кримінально-процесуальних правовідно-син є: а) їх суб'єкти — всі учасники кримінально-проце-суальної діяльності; б) об'єкт — поведінка суб'єктів кри-мінального процесу; в) процесуальні права і процесуальні обов'язки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльно-сті.

Кримінальний процес називають ще кримінальним су-дочинством. Це — терміни-синоніми, вони тотожні. Тут, мабуть, простежується певна данина традиції. Основний законодавчий акт, яким регулювалась у Росії криміналь-но-процесуальна діяльність, називався Статут криміналь-ного судочинства. В СРСР такий акт називався Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних рес-публік. Крім того (і це головне), вживання терміна «кри-мінальне судочинство» було зумовлено й бажанням під-креслити особливу роль суду в системі державних органів, які ведуть процес, і здійснюваного ним правосуддя в кримінальних справах.

Водночас слід зазначити, що правосуддя в криміна-льних справах і кримінальний процес — поняття не то-тожні. Правосуддя в кримінальних справах — це розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних (ст. 4 Закону про судоустрій). Таким чином, діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвину-ваченого до суду та виконання вироку за змістом чинного законодавства про судоустрій не є правосудцям. Тим часом до поняття кримінального процесу входить вся різ-номанітна кримінально-процесуальна діяльність судді і суду, органів попереднього розслідування й прокурора в стадіях порушення кримінальної справи, попереднього роз-слідування і в усіх судових стадіях.

Основними завданнями кримінального процесу є: 1) охорона прав та законних інтересів фізичних і юри-дичних осіб, які беруть у ньому участь; 2) швидке й повне розкриття злочинів; 3) викриття винних; 4) забезпечення правильного застосування закону, з тим щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жо-ден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-про-цесуального кодексу України; далі КПК).

Під розкриттям злочину слід розуміти встановлення події злочину й винних осіб. На практиці прийнято вва-жати розкритим злочин, розслідування якого закінчено й обвинувальний висновок затверджено прокурором. Однак таке розкриття злочину не є повним і остаточним.

Вимога швидкого розкриття злочину означає, що стро-ки порушення кримінальної справи, встановлення події злочину і винних осіб повинні максимально наближатися до моменту вчинення злочину.

Вимога повного розкриття злочину означає, що мають бути встановлені всі обставини, які входять до предмета доказування в кримінальній справі. Злочин може вва-жатися повністю розкритим тільки після набрання об-винувальним вироком сили, а в разі відмови в пору-шенні кримінальної справи або її закриття за обста-винами що не реабілітують цю особу (п. З, 4, 8, ч. 1 ст. 6, ст. 7-10 КПК). — після набрання сили відповідною постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду.

Правильне застосування закону означає суворе додер-жання норм Конституції України, кримінального, кри-мінально-процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі. Саме це є гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і непритягнення до відпо-відальності невинного.

Здійснюючи провадження в кримінальній справі, ор-ган дізнання, слідчий, прокурор, судця і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших громадян, на трудові колективи, сприяючи тим самим правовому вихованню громадян, залученню населення до боротьби із злочинністю.

Кримінальне судочинство може й повинно бути ефек-тивним засобом захисту прав і свобод громадян. Проте воно може бути й джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо не грунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо вони проголошені, але не додержуються. Про це досить пе-реконливо свідчить історія людства. Не випадково най-важливіші демократичні й гуманістичні принципи кримі-нального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979), Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або прини-жуючих гідність видів поводження і покарання (1984), Європейська Конвенція про захист прав і основних сво-бод людини (1950) та Протоколи до неї. На