Стаття 361 КПК передбачає право суду касаційної інстанції прийняти від прокурора або від учасників проце-су до свого розгляду матеріали, яких раніше не було в справі, якщо ці матеріали можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку, але не регулює цього питання стосовно розгляду справи в суді наглядної інстанції. Пленум Верховного Суду України, 1964 р., а також Положенням про дипломатичні пред-ставництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженим Указом Президента України від 10 червня 1993 р. Дипломатична недоторканність включає недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового й жилого приміщення, імунітет від кримінальної юрисдикції Украї-ни (якщо немає ясно вираженої згоди на це акредитуючої держави) і дачі показань як свідків без згоди особи, яка користується правом дипломатичного імунітету. Допит, а також обшук і виїмка в приміщеннях дипломатичних представництв і приміщеннях, в яких проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, що користую-ться правом дипломатичної недоторканності, провадяться тільки за згодою дипломатичного представника, яка запи-тується через МЗС України.

Іноземці та особи без громадянства мають такі ж про-цесуальні права й обов'язки, що й громадяни України.

Процесуальна форма.

Процесуальна діяльність державних органів, по-садових осіб і громадян відрізняється від інших видів діяльності тим, що порядок її докладно врегульовано законом. Передбачений кримінально-процесуальним за-коном порядок усієї криміально-процесуальноїї діяль-ності органів попереднього (досудового) розслідування, прокуратури і суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчи-нення й оформлення окремих процесуальних дій, прий-няття, оформлення та звернення до виконання процесу-альних рішень, називається процесуальною формою. Виділяючи і регулюючи стадії кримінального процесу, процесуальні дії, які проводяться в кожній з них, рішення, що приймаються і здійснюються, кримінальяо-процесу-альний закон установлює тим самим форму всієї процесуальної діяльності. Водночас він регулює порядок провад-ження процесуальних дій, наприклад порядок виклику й допиту свідка, оформлення результатів допиту, порядок притягнення особи як обвинуваченої, визнання особи по-терпілою, оскарження й опротестування вироку, заявлен-ня і вирішення клопотань тощо.

Процесуальна форма визначається лише процедурни-ми нормами кримшально-процесуального права. Оскіль-ки вона передбачена законом, її порушення завжди озна-чає порушення закону і може спричинити скасування або зміну прийнятого рішення.

Верховний Суд України в своїх постановах постійно звертає увагу судів на необхідність суворого додержання процесуальної форми, виступає проти процесуального спрощенства, бо «неухильне додержання передбаченої за-коном процесуальної форми є неодмінною умовою все-бічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини і прийняття по ній законно-го, обгрунтованого і справедливого рішення» (п. 1 поста-нови від 29 червня 1990 р. «Про виконання судами Украї-ни законодавства іпостанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку»).

Додержання процесуальної форми не є самоціллю. Воно забезпечує здійснення всіх завдань кримінального судочинства в цілому, а також спеціальних завдань кож-ної стадії та інститутів кримінального процесу.

Додержання процесуальної форми не можна зводити до формалізму. Це відбувається тоді, коли ігнорується суть справи, інтереси осіб, які беруть у ній участь, приймають-ся неправильні по суті рішення. Проте все це прихо-вується посиланнями на процесуальний закон, наприклад при відхиленні клопотання, коли обставини, про встанов-лення яких воно заявлено, мають значення для справи, відмові у порушенні кримінальної справи за наявності законних приводів і підстав для її порушення, при скасу-ванні вироку. Зокрема, Пленум Верховного Суду України у згаданій вище постанові вказав, що судам «слід мати на увазі, що скасування виправдувального вироку у зв'язку з порушеннями кримінально-процесуального закону може мати місце лише в тому випадку, якщо ці порушення перешкоджали чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно і всебічно розглянути справу і винести законний та обгрунтований вирок. Маючи на увазі, що скасування виправдувального вироку погіршує становище виправда-ного, судам касаційної та наглядної інстанцій не допус-кати випадків скасування виправдувальних вироків з фор-мальних підстав, що не є безумовними для прийняття такого рішення» (п. 29).

З формалізмом треба боротись, але під приводом цієї боротьби не слід піддавати сумніву соціальну та юридичну цінність процесуальної форми, порушувати її, допускати процесуальне спрощенство, бо в кінцевому підсумку це призводить до сваволі і беззаконня, пору-шення та обмеження у кримінальному процесі прав і свобод людини, у тому числі конституційних.

У принципі кримінально-процесуальним законом ус-тановлено єдиний порядок провадження в кримінальних справах. Водночас закон допускає і диференціацію про-цесуальної форми в окремих категоріях справ. Зокрема, у справах про образи, легкі тілесні ушкодження та деякі Інші злочини, як правило, попереднє (досудове) розслідування не провадиться. У справах про діяння неосудних закон передбачає додаткові процесуальні гарантії забезпечення цим особам права на захист у вигляді обов'язкової участі захисника з моменту отримання доказів про душевне захво-рювання особи. Така диференціація, відступ від звичай-ної, єдиної процесуальної форми зумовлені характером злочину або особливостями обвинуваченого тощо.

Процесуальні гарантії.

З процесуальною формою тісно пов'язане пи-тання процесуальних гарантій. Це — передбачені кри-мінально-процесуальним законом засоби забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства й охо-рони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь.

Процесуальна форма в цілому є найважливішою про-цесуальною гарантією правильного