Р е ф е р а т

на тему:

Історія зарубіжної криміналістики

Істо-рія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлюва-лись і порушувались певні правила поведінки, звичаї і за-кони. Виникнення перших порушників законів викликало необхідність введення спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочин-ців. Призначаються певні чиновники, які повинні були роз-кривати окремі види злочинів, встановлювати істину (на-приклад, у Древньому Єгипеті — чиновники-писці, нубій-ські негри та ін., у Древньому Вавілоні — писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації кри-міналістичного характеру щодо збору, дослідження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений характер і були пов'язані з певними клятвами, випробу-ванням вогнем, каліченням та клеймінням засудженних.

Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний сус-пільству (наприклад, інквізиційний процес був пов'язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тор-тур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов'язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики.

Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в парижській поліцейській префектурі очолив колишній ре-цидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була створена теж з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме прізвище Ванькі Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, а й сам скоював злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймають-ся на службу в розшукову поліцію.

Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямова-ності знайшли своє відображення у правових актах Київсь-кої Русі, а саме у «Руській правді». Літописи XV—XVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зо-крема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок документів. У XVIII ст. вже були зроблені спроби щодо узагальнення судової практики. Так, І. Т. Посошков у роботі «Про бідність і богатство» (1724) аналізує не тільки судочинство, а й прийоми проведення слідства: випробу-вання вогнем і залізом, позбавлення їжі та води та ін.

Для XIX ст. характерною є консолідація криміналісти-чних знань. У 1841 р. виходить праця Я. Баршева «Засади кримінального судочинства з застосуванням до російсько-го кримінального судочинства», в якій були розкриті спо-соби проведення слідчих дій. У 1882 р. А. Бертильон (спів-робітник Паризької поліцейської префектури) запропону-вав метод антропометричної реєстрації й ототожнення злочинців (бертильонаж), розробив методи сигналітичної та метричної фотозйомки, принципи словесного портрета. Дещо пізніше виникає дактилоскопічний метод реєстрації зло-чинців: Вільям Гершель (1877 р.), Генрі Фолдс (1879—1880 рр.), Френсіс Гальтон, Едвард Генрі та ін.

Розвитку криміналістики сприяли роботи Г. Гросса, Р. А. Рейса, А. Вейнгарта Ничефоро та багатьох інших, які досліджували засоби і методи збирання доказів, особливос-ті розслідування злочинів.

Сформувавшись на рубежі XIX—XX століть в Західній Європі криміналістика як область знань, до якої відносилося «вивчення характеру і форми діяльності злочинців і застосування наукових методів дослідження у розкритті злочинів» (Р. Рейсі), надалі розвивалася в різних країнах під впливом правових систем, що традиційно склалися в них, зокрема, в області кримінального процесу і особливостей організації діяльності поліцейських органів, при яких створювалися криміналістичні установи.

В результаті на сьогоднішній день сформувалося декілька різних криміналістичних шкіл зі своїми моделями криміналістики. Основні з них: австро-німецька, романська і англосакська. Правомірно розглядати в якості самостійної і радянську модель криміналістики, яка істотно вплинула на формування цієї науки не тільки в країнах СНД, Східної Європи, але і далекого зарубіжжя.*

Австро-німецька модель криміналістики, що сформувалася на працях Г. Гросса і під впливом німецького карно-процесуального законодавства, за своїм змістом складається з розділів «Криміналістична техніка» і «Криміналістична тактика» (деякі автори до останньої відносять також організацію роботи поліції по попередженню злочинів). Прихильники австро-німецької моделі криміналістики із самого початку зв'язували її з розробкою основ попереднього слідства, внаслідок чого склався комплекс тактичних і технічних прийомів, що застосовуються при розслідуванні злочинів. Методика розслідування в якості самостійного розділу цієї моделі криміналістики до цих пір не розглядається. Є лише окремі методичні рекомендації, які часто відносяться до тактичних дій по розкриттю окремих деліктів, але відсутня єдина система побудови методик розслідування злочинів.

Останніми роками німецькі криміналісти роблять спроби вирішити її теоретичні проблеми, так само як і проблеми предмета криміналістики, її системи і місця серед інших наук. Проте, до цих пір відсутнє єдине і чітке поняття криміналістики, ясне відмежування її не тільки від природно-технічних, але і від кримінально-правових наук. Ряд авторів (Кляйншмідт, Зелінг, Мерген) вважають криміналістику однією з галузей кримінології, часто змішуючи міждисциплінарні зв'язки з системою науки.

Представники романської (Італія, Франція, Бельгія) школи криміналістики користуються термінами «наукова» і «технічна поліція». Відмінність між ними полягає в залежності від рівня техніко-криміналістичної підготовки спеціалістів і особливостей вирішуваних ними задач.

Технічна поліція або поліцейська техніка є сукупністю нескладних методів і прийомів виявлення і фіксації слідів, що по суті не вимагають серйозної спеціальної підготовки, але мають характер невідкладності.

Наукова поліція — це сукупність наукових методів, запозичених з природних і технічних наук, що дозволяють встановити подію злочину, провести ідентифікацію живих осіб і трупів, різних предметів і речовин, а також певних видів, злочинів або способу дії злочинців по характерних