Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засно-вані на приватній (у можливих її різновидах — коопера-тивній, колективній тощо), державній та муніципальній формах власності аграрні підприємці, головними завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження. Саме як виробники продуктів харчування (насамперед сіль-ськогосподарської продукції, сировини і продовольства) приватні аграрні підприємці кооперативного (колективні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, пайові підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) і корпоративного (акціонерні товариства, товарист-ва з обмеженою відповідальністю) типів, державні сільсько-господарські підприємці, підприємці, діяльність яких заснована на змішаній формі власності (в тому числі із залученням іноземного капіталу), виступають основними суб'єктами аграрного права й аграрних правовідносин ви-ключно як юридичні особи. До цієї групи суб'єктів входять також фермерські господарства. Приватні підсобні госпо-дарства громадян як виробників продуктів харчування і продовольства, чия діяльність пов'язана з використанням природних об'єктів як головного засобу виробництва таких продуктів харчування і продовольства, також слід віднести до цієї групи суб'єктів аграрного права.

Другу групу суб'єктів аграрного права і аграрних пра-вовідносин формують підприємці, діяльність яких заснова-на на різних формах власності та організаційно-правових формах, правосуб'єктність і статутна діяльність котрих націлені на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробників. До цієї групи належать підприємці, предметом статут-ної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення виробничої діяльності підприємців, що безпо-середньо займаються виробництвом продуктів харчування, сировини і продовольства, незалежно від їх форм власності та організаційно-правових форм.

Третю групу суб'єктів аграрного права і аграрних рин-кових правовідносин становлять установи-підприємці, головним чином корпоративного типу, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямовані на надання всіляких фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посеред-ницьких та інших послуг для забезпечення саме підприєм-ницької (в тому числі й виробничо-господарської, фінансової) діяльності аграрних підприємств-товаровиробників. До цієї групи входять, зокрема, акціонерний банк "Ук-раїна" та інші комерційні банки, агро- та інші біржі, страхові компанії (наприклад, страхова компанія "Селянсь-кий дім"), холдингові аграрні компанії (така нині ство-рюється на Чернігівщині).

Віднесення цих елементів ринкової інфраструктури до суб'єктів аграрного права та аграрних ринкових право-відносин базується на тому, що самі аграрні підприємці-товаровиробники є, по-перше, співвласниками (акціонерами) названих банків, бірж, страхових і холдингових компаній, по-друге, є одночасно клієнтами цих елементів ринкової інфраструктури. Крім того, аграрні підприємці як акціо-нери (співвласники) і як клієнти з метою забезпечення своєї власної конкурентоспроможності, гарантованого рин-ку збуту продуктів харчування, сировини, продовольства власного виробництва об'єднують свій капітал безпосеред-ньо і опосередковано через засновані ними банки, біржі, страхові компанії та створюють більш високого рівня фор-мування — холдингові компанії, де вони (аграрні під-приємці) і співвласники (акціонери), і клієнти.

Державна реєстрація суб'єкта аграрного права як аг-рарного підприємця є визначальним юридичним фактом для їх відмежування від тих утворень, що не мають і не можуть мати такого статусу. Саме реєстрація селянського (фермерського) господарства і/або аграрного підприємця кооперативного і/ чи корпоративного типів є юридичним фактом для визнання їх суб'єктами аграрного права і аграрного підприємництва. Тому будь-які внутрігосподар-ські утворення, наприклад, внутрігосподарські кооперати-ви, підрядні орендні колективи, підсобні цехи (промисли), не є самостійними суб'єктами аграрного права і підприєм-ництва (попри надані їм повноваження з боку цих юри-дичних осіб).

На відміну від законодавства інших країн, в Україні не визнаються суб'єктом права різноманітні кооперування се-лян без створення (заснування) ними юридичної особи і державної реєстрації останньої. На відміну від України, наприклад, у ФРН, суб'єктом права (без статусу юридич-ної особи) визнаються: а) так звані кільця, які є формою кооперування фермерів у вигляді договірного утворення для надання взаємної допомоги технікою; б) кооперування зусиль та майна батька й сина для ведення фермерського господарства. З позиції українського закону, у наведених вище випадках має місце лише кооперування фермерів на підставі договору (по суті, про спільну діяльність); і така кооперація не визнається суб'єктами права, оскільки здійснюється без створення (заснування) та легалізації юридичної особи — справжнього суб'єкта права як за ук-раїнським, так і за німецьким законодавствами.

Використані джерела:

Цивільний кодекс України // Голос України, – 12.03.2003 р. №45.

Земельний кодекс України від 25.10.2001. // Урядовий кур’єр. — № 211-212.—2001.

Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію” // Відомості Верховної Ради, – К. 1997, № 39.

Закон України "Про фермерсь-ке господарство" // Голос України. –2003. – №54.

Аграрне право України. Підручник / За ред. проф. Янчука. – К.,Юрінком.1996.